Велесова Книга (сторінка 4)

А нащо гради городити і гряди влаштовувати, коли

маємо боярина Оглендю?

А той боярин Оглендя каже: «Як ото маємо ділитися до

нескінченності?

Та борусь єдина може бути, а не десять».

А родці і родичі ділилися і розходилися.

І багато разів ворог нападав на нас.

Маємо битися за своє, а не говорити, які у нас батьки.

Якщо маєш десяток корів і згинеш од ворога,

то мала од того учта.

А пробудеш у роді до кінця свого,

то з десятка може утворитися тисяча,

як тоді, коли той Оглендя водив корів по степах.

І ті, що говорять слова многі про родичів своїх

і самі себе возносять вище пращурів і Ора-отця,

то шкоду творять.

Не будемо їм наслідувати бо по шляху своєму не підемо.

По Гараріху пішли готи на північ і там зникли.

І Детеріх повів їх, і опісля не знаємо про них нічого.

А берендеї прийшли до нас і сказали нам,

що вельми великі утиски терпіли од ягів,

що стали на слід гунів.

А тако Болояр сказав їм: почекайте.

І ходив до них, і прийшов до них з п'ятьма тьмами

несподівано,

і побив ягів, розтрощив по всій країні.

Як волів, гнав їх і взяв корів їхніх, і худобу, і дочок, і

юнаків, а старших зовсім побив.

Ми — русичі і маємо гордитися походом нашим

і триматися один одного, битися до смерті правої.

На те ще згадаємо Дарія Перського, який на нас прийшов

і побив нас через наші роз'єднаність і усобиці.

А ось і варяги Рюрик і Аскольд усілися на межі нашій, і

паскудять нам на кордоні.

А ми нащадки роду Славуни, що прийшов до Ільми-ріки

і оселився з готами і тут був тисячу літ.

Пішли на нас колтове із залізом своїм

і, зустрівши нас, повернули до заходу Сонця.

І всі, чия тверда рука тримала нас,

змушені були відірватись од ріллі і взятися за мечі.

То страхи їм найшли на чресла їхні й одірвали од

землі нашої.

А ільмерці, дивлячись на те,

не билися зовсім і загинули.

І нічого ми не могли зробити іншого,

бо ільми не хотіли брати заліза до рук своїх і боронитися

од ворогів.

Такі роди краще ізсохнути мають,

аніж будуть їм інші наслідувати.

Грім гримить у небі синьому.

І маємо летіти на ворогів, як ластівки швидкі і легкі.

А та швидкість — це ознака нова, руська.

І мету зараз маємо іншу, аби степ скіфський був за нами,

і всі бродяги в ньому щезли.

І тільки наші корови там ходитимуть

і наші родичі житимуть.

Бо колтове вчорашні — це сьогоднішні варяги і греки

(так звані елани);

І ті, хто не домислює до того,

суть їхні майбутні раби і піддані.

Борися, земле Руська, і борони себе,

щоб не була на тому корчі,

щоб ворогами не була захомутана і до воза прив'язана,

аби тягла його туди, куди захоче володар чужий,

а не ти хочеш іти сама.

Жаль великий із плачем тому, хто не дорозуміє слів цих,

і грім йому небесний,

аби повергся додолу і не піднявся вище.

Володарі наші єдино є Хоре і Перун, Яр, Купало,

Лад і Дажбо.

А коли Купало прийде у вінку,

що покладений на голові його,

сплетений із віття зеленого, і квітів, і плодів,

той же час маємо далеко до Дніпра і до Русі скакати.

Про смерть нашу не думаймо,

і життя наше на полі (бою) прекрасне.

Б'є крилами Мати наша Слава і велить нам іти до січі,

і маємо йти.

І нам ні до банкету, ні до їства борошняного, ні до м'яса

смачного,

і маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену,

доки не буде Русь вільна і сильна...

За той час, коли готи йшли на нас із півночі,

Германаріх домовився про союз із гунами і підтримав їх...

Отож маємо двох ворогів на два кінці землі нашої.

А той Болорев, хоч і мав досвід великий, завагався.

І тут Мати прилетіла і сказала йому,

щоб перш за все йшов на гунів і розтрощив їх, а тоді б

повернувся на готів.

І той так і зробив: розбив гунів, а се повернув на готів.

Там і вразив сина Германаріха і вбив його.

VI. Відносини з греками

8(2)

Се прилетіла до нас і сіла на дереві і заспівала птиця.

І всяке перо є іне, сяє кольорами різними;

стало і вночі, як удень.

І співає пісню до борні і битви, то й билися були з ворогами.

Згадаймо про те, що отці наші днесь у небі синьому

і дивляться на нас.

І се гарно усміхаються до цих.

І так ми з отцями нашими, не самотні ми.

І мислили про поміч Перунову.

І бачили, як скакав у небі вісник на коні білому.

І той меча здвинув до небес

і розрубав хмари і громи.

І тече вода жива до нас, і пиймо тую,

бо все од Сварга до нас життям тече.

І ту пиймо, як стікання життя божого на землі.

Тут бо корова Замунь іде до поля синього

і почина їсти траву ту і молоко давати.

І тече те молоко до хлябів,

і світить уночі звіздами над нами.

І тут молоко (те) бачимо, що сяє нам.

Той бо путень правий, і іних не повинні мати.

Отож почуй, нащадку, славу тую

і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля.

І ту маємо боронити од ворогів і вмерти за неї,

як день помирає без суне суране.

Потім настає темінь на ім'я вечір,

а вмирає вечір — і настає ніч.

Вночі Велес іде в небесах по молоці небесному.

І йде до палат своїх і на зорі се дає нам до воріт.

Там свої співи нам зачинати і Велеса славити од віку до віку,

і храмину ту, яка блищить огнями многими, як ягниця чиста.

То Велес учив праотців наших землю раяти і зерно сіяти,

і жати віна-вінча на полях страдних,

і ставити снопа до огнища,

і честити його, як отця божого.

Отцям нашим і матерям слава,

бо нас учили до богів наших

і водили за руку до стезі правої.

Так ішли, і не були ми лише хлібожерцями,

бо ми слов'яни, руси, які богам славу співають;

і тако суть слов'яни.

Ото од морського берега Готского моря йшли до Дніпра

й інде не шукали іних бродичів, яко русь.

А ті то гуни і яги суть одбиті,

бо мали боярина Оглендю,

який нами гордився і бере нас до частки.

Від ранку до ранку бачимо, як зло діється на Русі,

і чекаємо, що поверне до добра.

І то не буде інако, якщо сили свої не згуртуємо

і не візьмемо мету одну до мислі нашої.

То бо глаголить вам глас праотців,

а до того дослухайтесь, бо інакше не можна діяти.

Ідімо до степу нашого і борімося за життя наше, як герої,

не як худоба безсловесна, що не відає.

Тут бо Красна Зоря іде і коштовності нанизує на

прикраси свої,

І ту вітаємо од серця, як русичі, а не греки,

які не відають про богів наших і наговорюють, злі

невігласи.

Але ми називаємося слави і ту славу показали їм,

коли йшли на заліза їхні і на мечі.

Тут лише ведмеді лишилися слухати славу тую,

й олені скачучи лишились і розкажуть іншим про русів тих,

Отож не уб'ють її (славу) в злиднях чи в нужді.

Греки бо ворожі на втіху собі,

русове ж горді суть і по хлібові дякують, також і грекам,

які беруть і злобляться на того, хто дав.

Ту бо славу орли клекочуть там і тут,

що русичі вільні і сильні по степах.

8(3)

Коли наші пращури Сурож творити починали,

греки приходили купцями до торжищ наших, прибутки

шукали,

і, землю нашу розглядаючи,

посилали до нас багато своїх юнаків

і будинки будували, і гради для обміну та торгівлі.

Ї ось одного разу побачили воїнів їхніх при мечах, озброєних.

І скоро нашу землю прибрали до рук своїх

і утворили ігрища інші, які й зараз бачимо.

Греки суть празні, а слов'яни працювали рабами на них.

Отак наша земля, яка чотири віки була наша,

стала грецька.

А ми самі, як пси;

і поженуть нас скоро каміннями геть звідти;

і тая земля огречена є.

Тако днесь маємо дістати її і кров'ю нашою полляти,

аби була родючою і жирною.

Летить у небі Перуниця і несе ріг слави нам,

ож іспиймо його до кута

і кмито (угіддя) наше повинні забрати од ворогів наших.

І та Перуниця рекла, що русичі, проснувшись,

орю свою боронити повинні в той день.

А ще та Суря рекла, щоб русовичі йшли і діяли так.

А куди будете йти од краю свого, то наткнетеся на стіну.

Й утворите діру для нас і для наших,

і відтоді будемо у себе.

А кому присудить Перун, ті будуть їсти в раю їжу вічну,

в небі воскреснуть, бо загинуть днесь.

І нема вороття, аби лишилися живими.

Краще мертвими бути, бо живі працюють на чужих,

а те ніяким чином.

Живий раб кращий для деспота, ніж поколотий .

Маємо наших князів слухати і воювати за землю нашу,

як ті говорять нам.

Й ось Інтра прийде до нас, аби ми зберігали силу до трави

і стали твердо за угіддя наші.

Оточить бо сила божеська нашу, і будемо непереможні в

полі стояти.

Принесемо жертви богам своїм на руки їхні і зрушимо.

І ті, хто ще стане чаклувати, повинні бути додолу

вергнуті до праху в крові їх,

коли ми кельще бути посміли.

Отож греки стали тими, що не мають сили і збабнилися,

швидко звикли до мечів тонких і щитів легких

і землю кидали ту через слабкість свою.

Бо не було їм допомоги від імператорів

і повинні були самі стати на захист свій.

І тут Сурож буде іним і буде нашим.

І ніскільки не повинні дослухатися до їхніх розмов.

Вони дали бо нам письмено своє,

аби взяли його і розгубили свою пам'ять.

І той ілар, який хотів учити дитя наше,

повинен був ховатися по домівках тих,

аби його, невченого, повернути на наше письмо

і нашим богам правити треби.

А те повів вам, що повоюєте греків, бо знав те ясно:

і знав, як отці наші те говорили мені,

що знищимо їх, зруйнуємо Хорсинь і Амастриду мерзенну.

І будемо великою державою з князями своїми, городами

великими і безліччю зброї залізної.

І буде безліч нащадків наших.

А греків зменшиться, і будуть минулим своїм дивуватися

і похитувати головами.

Дійте так, бо буде на нас велика гроза і громи гримітимуть

і лиш одна перестане, інша почне.

Отож переможемо до кінця

і продовжимося до віків множеських завдяки богам,

і ніщо нас не знищить.

Станьте як леви один за одного, і тримайтеся князів своїх.

І Перун буде коло вас і перемоги дасть вам.

Слава богам нашим до кінець кінця віку землі тієї

і до благ усяких Русі, отцівської землі нашої.

І так буде, бо ті слова маємо од богів.

VII. Дума про Богумира

У давні часи жив Богумир, муж слави, і мав трьох дочок і

двох синів.

Ті бо водили худобу до степів і там жили в травах;

батькові підкорялись і боялись, богів слухались, і так

розуму набирались.

Аж тут мати їхня, яку звали Славуна,

дбаючи про їхні потреби,

сказала Богумирові, що так зробімо і мусимо дочок своїх

віддати і внучат доглядати.

А (той) повози упріг і поїхав куди очі дивляться.

І приїхав до дуба, що стояв у полі, і лишився вночі біля

вогнища свого.

І побачив увечері мужів трьох на конях,

що наближалися до нього.

І сказали ті: «Здоров будь! І що шукаєш?»

Оповів їм Богумир про тугу свою.

А вони відповіли, що самі в поході, щоб знайти жінок.

Повернувся Богумир у степи свої і привів трьох мужів

дочкам.

Од них три роди пішли, що були слов'янами.

Од них походять деревляни, кривичі і поляни.

Бо перша дочка Богумирова мала ім'я Древа, а друга —

Скрева, а третя — Полева.

Сини ж Богумирові мали свої імена Сієва і молодший Рус.

Звідси походять сіверяни і руси.

Три ж мужі були три вісники про ранок, полудень і вечір.

Утворилися ті роди біля семи рік, де ми проживали за

морем, у краю зеленому,

куди худобу водили раніше ісходу до Карпатських гір.

іТо було за тисячу триста років до Германаріха...

А в ті часи була битва велика на берегах моря Готського.

Отам праотці накидали кургани із каміння білого,

під яким погребли бояр і отців своїх, що в січі полягли.

VIII. На берегах Ра-ріки

Прийшли вони із краю зеленого до моря Готського,

а там наштовхнулися на готів, які нам шлях перетнули.

І там бились ми за землю тую, за життя наше.

До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці

і з великими труднощами по ній перевезли людей і

худобу на інший берег, пішли по Дону.

А там готів побачили, що йшли на південь.

І Готське море побачили, і готів, що стояли озброєні

напроти, побачили.

І так змушені битися за житво і життя своє.

А гуни йшли по сліду отців і нападали на нас,

людей убивали і худобу забирали.

Отож рід слов'ян пішов до землі, де сонце вночі спить

і де трав багато в луках жирних,

і ріки рибою наповнені,

і де ніхто не помирає.

Готи були ще в зеленому краї і помалу перед отцями йшли.

Ра-ріка — велика і відокремлює нас від інших людей

і тече в море Каспійське (Фасісте).

Тут муж роду Білояра пішов на той бік Рая-ріки

і попередив там китайців (сіньсте), які йшли до фрягів,

що гуни на острові своєму очікують купців, щоб обібрати.

Було те за пятдесят літ до Алдоріха,

і ще раніше був рід Білоярів сильніший від гунів.

Купці одяглись, ніби вони мужі Білояра,

і, кажуть, дали йому срібло за те і двох коней золотих.

Пішли іншим шляхом і уникли грози гунської.

І так пройшли мимо готів, які також охочі на бійку,

а на Дніпрі воїни їхні та князі нечесно двічі данину брали,

Отож купці ті кунещани повернулися до землі китайської

і не приходили вже ніколи.

10

Бугомирові боги давали блага земні, а ми тих не мали,

бо нам випало інше.

У роді старших обирали як князів,

якими од старих часів були все наші отці.

І ті князі були тривалий час, і греків не питали,

і стояли до кінця, як люди обов'язку.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Velesova_knyga.docx)Velesova_knyga.docx