Велесова Книга (сторінка 5)

Тому од родини мали давати нащадків,

і ті (князі) правили ними.

А по Богумиру був Ор з синами своїми.

А коли гуни почали велику війну, прагнучи до утворення

великої землі своєї,

то ми пішли геть, туди, до Русі.

Нині інші часи, а тому мусимо братися за узду і тягнути

допереду.

І хай не буде сказано, що ми залишили землю свою і

захопили інші.

А хай скажуть, як ми билися вперто за себе.

Боруси не залишили греків на землі вашій, билися за неї.

А в ті часи Ра-ріка відокремлювала нас від інших земель.

А нині зажадали вороги наші (йти) на нас,

і мусимо битися за внуків наших,

і утримаємо степ наш,

і не дамо землю іншим.

Отож мусимо інакше робити:

не паліть дубів на полях своїх,

не сійте на них, не жніте жатву в попелі,

бо маємо степи травні.

І ведіть туди худобу оберігаючи.

Оберігаючи її від ворогів.

/X. Наші боги

11а

Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо

і йому велику славу співаємо.

Хвалимо і Сварога, діда божого,

який тому роду божеську є началом

і всенькому роду криниця віща,

яка витікає влітку од джерела свого і взимку ніколи не

замерзає.

А тієї води живущої п'ючи, живемо,

допоки не прийдемо до нього, як свої,

прибудемо до лук його райських.

І богові Перуну, громовержцю і богові прі і боріння скажемо

не переставати живих явищ кола крутити.

Це він нас веде стезею правою до брані.

І до Тризни великої о всіх полеглих,

які йдуть у життя вічне до полку Перунового.

І богові Світовиду славу проголошуємо —

се бог Прави і Яви, і йому співаємо пісні, яко свят є.

І через нього знаємо світ бачити і в Яві бути.

І той нас од Нави вбереже, і тому хвалу співаємо.

Співаємо і танцюємо йому.

І звертаємося до бога нашого,

який ті землю і сонце, суне наше, і зірки тримає.

І світ міцний творить славу Світовидієву велику.

Слава богові нашому!

То бо скорбить серце наше.

І се одречемось од злих діянь наших

І прилучимося до добра.

Се бо рабів відпустимо, обнімемося.

І скажемо, се зробивши, — се бо нас знаєте:

як розумом усвідомили, так і подбали, як уміємо.

А се таємниця велика, як і Сварог.

Перун і Світовид — ті обоє удержані в небі.

А з обох боків їх Білобог і Чорнобог б'ються —

і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому.

А за тими обома — Хорс, Велес, Стрибог держать,

а поза ними — Вишень, Лело, Літиць.

11Б

Радогощ, Календо, Кришень.

І се тих удержують — Сивий Яр і Дажбо.

І се інші є — Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць,

Вінич, Зернич, Овсянич, Студеч, Ледич і Лютич,

а по тих — пташич, звіринич, милич, дощиць, плодець,

ягодець, бджолич, тростиць, кленчиць, озерець, вітриць,

соломиць, грибиць, ловиць, бесідиць, сніжиць,

страниць, святиць, родиць, світиць, кровиць, красиць,

травиць, стеблиць.

А також суть — родиць, маслиць, живиць, відиць,

листвиць, квітиць, бодищ, звіздиць, громець, сімищ,

липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць,

спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць,

чурць, родиць.

А тут бо наш огнебог Семарг, і овча яре швидко

роздане частинами.

І ті суть Триглавові вівці, — і нам од нього.

Тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них.

То красен рай слов'янський;

і там Рай-ріка тече, що відділяє Небо од Яви.

І Числобог рахує дні наші і говорить богові числа свої,

чи бути дню небесному, чи бути ночі.

І засинають ті, бо се всякий живий во дні божім,

а вночі хтось інший — бог дід, дуб, сніп наш.

Слава богові Перунові огнекудру,

який стріли на ворогів пускає і вірного проведе во стезі,

адже він є воїнам честь і суд і, як златорун, милостивий

і всеправеден є.

X. Що укріпляє хоробрих

12

Поки зорі сяють, співаємо хвалу богам і вогнищу Перуна,

який, як сказано, йде на ворогів.

І проголошуєм велику славу отцям нашим і дідам, які

суть у небі.

Скажемо так тричі і йдемо і отари наші ведемо на трави.

А коли їх вести в інші степи, — ідемо.

І знову богам хвалу возносимо, славу співаємо,

і так до полудня.

Проголошуємо славу велику Хорсові, що крутить

златорунні кола.

І суряну п'ємо так до вечора.

А коли прийде вечір і вогнища вже розкладені,

запалимо їх і славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому,

який, кажемо, був нашим прадідам, чим вуха й очі

мають бути.

І, сотворивши молитву, йдемо ко сну.

А за тим — велика таємниця.

13

Се бо розумних проявить і хоробрих укріпить.

І ті йдуть до сонця восходящого,

вдивляючись у береги ріки,

щоб там оселитись, де наша Мати-Слава скаже.

А та обома крилами освятить її.

І так узяли землю тую

і бороніть її од ясів і гунів,

як і проти готів повертайте стріли свої і мечі одточені.

14

Позаяк се йде ворог на нас, то ми взяли мечі.

І, натхнені сказаними Матір'ю словами,

що майбутнє наше славне,

пішли на смерть, як на свято.

Сказано вам про старі часи, коли мали храми карпатські.

І там були купці, старі верманове і рабове й іні.

Се бо ті купці радогощі почестені.

І так брали од кожного з нас гостиці, сорочки честені.

Їх бо честять боги і нам повеліли.

І честимо їх.

Се бо мали вказівку на часи наші,

аби не діяли хибно й отцям почесті укладали —

не персти бездіяльні товкли о дерево,

а щоб руки наші утрудились о рала наші

і мечами добували нелегность нашу.

І тая нам повеліла йти на кордони наші і закрити їх од

ворогів.

Се дими, піднявшись, течуть до небес,

і те означає тугу велику для отців, дітей, матерів наших.

І то час боротьби прийшов.

І не сміли говорити про інші справи, лише про ці.

Се бо прийшли варягове до Дніпра і там взяли землю нашу.

І ті то стали людей і землю під себе чільно брати.

І не могли те погодити інакше, як мечем нашим.

І Рюрика відігнали від земель наших,

і турнули його назад, звідки прийшов.

Се бо кордони наші ворогами скорочені,

і земля наша чинить опір.

І то є обов'язок наш, іншої жертви не хотіли.

Се інший ворог Германаріх іде на нас із півночі;

він же внук внучатий Оторіху.

І сей верг на нас воїв своїх з рогами на чолі.

Варяги кажуть нам іти з ними;

і не могли воювати на обидва боки,

хоч вони вороги, як і перші,

і нема різниці між ними.

Се бо яси йдуть на нас від Танаїсу і Таматархи могутнього

кіннотою і раттю незчисленною.

І тьма за тьмою текла і так тече на нас.

І се не маємо іншої допомоги, лиш те, що боги веліли нам:

удесятерили сили свої і виступили проти них.

Се Білобог веде наші раті і кінноту.

І знали, що чарівниці, які в лісах були,

взяли мечі і пішли з раттю.

І побачили кудесниць, які чудеса великі творили.

І з праху, кинутого до небес, раті встають небесні,

і ті течуть на ворогів і могилюють їх.

І тамо бачимо птахів великих, що летіли до нас, і

кинулися на ворогів.

Б'є крилами Мати-Слава і кличе нас,

щоб ішли за землю нашу і билися за огнища племені нашого;

се... бо суть русичі.

Ідіть, брати наші, плем'я за племенем, рід за родом

і бийте ворогів на землі нашій,

яка належить нам і ніколи іншим.

Там помрете, але не повернете спини свої,

І ніщо вам не втратиться, нічого не станеться,

бо ви в руках Сварожих,

а той веде вас у всі дні до звитяги і геройства многого.

X/. З минулого. На морських берегах

15а

Се Старград покинули і пішли до Ільмер-озера

і там заснували город інший, новий, і там лишились.

І тут Сварога, першого пращура молили:

для роду рожениць джерело їх препросили,

а в дуба — мірку хліба нашого.

Сварог, що створив світло, —

це бог світла і бог Прави, Яви і Нави,

се маємо їх во істину.

І ця істина наша переборює сили темряви і до блага веде.

Як і праотці колись, знаючи про це,

принесли в жертву коня білого

і вийшли з краю Семиріччя, що біля гори Ірштії і в

Загогрії, хоч були там вік.

І так покинули той край і пішли в Дворіччя,

і розбили тих з допомогою кінноти своєї,

і пішли до землі Сірійської, і там зупинились.

А пізніше пішли горами високими; і була зима, і льоди.

І спустилися в степи і там були з отарами своїми і худобою.

Се перша Права, заповідана отцям нашим праотцями,

допомагала у прі великій і сили давала відбити ворогів.

З боями прийшли до гори Карпатської

і там упорядкували на чолі з п'ятьма князями

і городи, і села, вогнища і торги великі.

І потіснені були

15б

готами, які були на заході;

і звідти пішли до Сонця, до Дніпра-ріки, і

возрадувалися там.

Кий заснував град, який населили і славні роди інші.

Там оселилися і вогнище творили дубу і снопу,

який є Сварог, пращур наш.

І се невдовзі напав на нас ворог новий осзесче,

який кров славних пив.

І Кий пішов на них раттю.

І дивились на небі на воїв тих, Перунових воїв,

які пішли на ворогів і потрощили їх, до нога розтрощили.

1 показали спини вороги.

І се інше племено онезьва пішло на нас.

І січа була велика, за вкрадене ними до останнього

а наші раті дивились на те і мовили: «І боги наші женуть

ворогів наших».

Се бо Вишень іде на хмарах до нас і каже:

«Діти, городіть град ваш і кріпіть його,

бо будете оточені повесні іними ворогами,

і боротьба буде ваша люта і кріпка.

Оце Сварог послав мене до вас, сказавши,

що будете мати сили небесні ошую й одесную ваших

і також казав, що ви недбало ставитесь до богів,

а так бо є самі перед ворогами».

16

Велесу книгу цю почестимо, богу нашому,

в якому бо є пристанища сила.

У давні часи був муж, який був благ і доблесний,

і, як кажуть, у пошані в Русі.

1 той мав жону і дві дочки.

Мали вони худобу — корови і багато овець;

і були ті в степах.

І не було чоловіків для їхніх дочок.

Так молив богів, аби згасання роду присікли.

І Дажбо почув мольбу ту

і по мольбі дав йому прошене, як було провіщано те.

Се бо гряде межи нас і маємо бути готові.

Се бо Ясна йде до нього.

Тут бо Велес отроча несе йому.

Грядемось і прийдемо до бога нашого і тому речемо хвалу.

Буде благословен завжди, нині'і прісно, від віку й до віку.

Сказано се про чарівників,

і те пройдешнє не вернеться.

17а

І се були князь Славен із братом Сківом.

І вели війни великі на сході.

І сказали ті: «Йдемо до землі Ільмерської на Дунаї

і пошукаємо Бастара, сина свого,

що залишили там на сторожі».

А ільмерці пішли на північ і там град свій Славен заснували.

А брат Скіф біля моря був і сина свого Бастара привів.

А після них був онук Кісек, який був володарем степу

південного і багатьох корів.

1 там була велика війна люта за посіви по обох берегах

Дунаю до гори Руської і до схилів Карпатських.

Ї там прижились, утворили коло і були за ним.

Се укріпили землю і розширювали її, воюючи з ворогами,

розбили їх і відкинули від себе.

1 звернулися до всіх родів,

і віче скликали єдине, утворивши землю нашу,

і стояла та земля п'ятсот літ.

Ї знову виникла між русичами усобиця, і ворогували вони,

і силу стратили, маючи сутички і безладдя.

Отож прийшли вороги на отців наших на півдні,

і втратили (отці) Сківську землю на побережжі

морському і степи,

і потяглися ті на північ,

і зустрілися з фрягами, які надали свою поміч на ворогів.

Ї се скити-отці повернулись і вступили в битву з

ворожою силою,

і потоптали її.

А ті вороги були гуни, які вперше вступили на Русь

і були відбиті.

То маємо за знак, як повинні і нині творити.

17б

І маємо повернути оті степові хорпи

й оберігати, як отці наші і праотці,

які турбуватися мали про свої степи, і трави свої,

і квіти оберігати уміли, як і кров свою лили за себе.

Колуне нашу залишили ворогам.

І та Голуне, колом будучи, тяжко дісталася ворогам.

Отож наші міста колом ставити маємо, як і отці наші,

які хоробро билися за цю землю на кожному кроці

і падали на неї, бо любили її і мали вмерти на ній

і назад не йшли ніколи.

Куди пішли ті дні, коли не мали де притулитися?

І се мовимо про те, як і отці наші.

І се боролись, відколи народжені були.

Се Перунець прийшов до нас і те повідав нам:

«Ото стільки праху на землі, скільки і воїв небесних.

То вони будуть у поміч.

Раті йдуть од хмар до землі.

І се дід наш Дажбо на чолі їх.

І коли їх не проженете такими (силами), що ми несемо,

то й зовсім не зможете бути».

І се мовимо молитву до богів наших, аби вони

поспішили на допомогу нам

і дали можливість нам перемогти ворогів.

І ще (мовимо) про те, що земля наша потоптана

мерзенними ногами ворожими.

І так дивилися на тих, що навколо нас,

і не йшли на них і не йдемо,

а кинули (землі) до пащі їхньої;

і не прокручували їм у ранах ворожих,

і не вбивали їх, коли на нас нападали.

Про те мовимо вам,

17в

як і Кісек казав людям своїм за тих часів,

коли нападали на них.

Тоді ті розсердилися на ворогів

і пішли на них, і потоптали їх.

Се знак могутності тієї і не можемо се до Яви дати, як

слабість.

Се маємо силу, і було нас багато,

і вороги не були такими численними, як ми.

І ми — русичі, а вороги не є ними.

І де пролита кров наша, там є земля наша.

Ї се вороги знають.

І се вони стараються.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Velesova_knyga.docx)Velesova_knyga.docx