Велесова Книга (сторінка 6)

І се старання марне.

Буде так, як у старі часи отців наших.

Кажемо ж ті слова для пам'яті,

аби жодне з тих слів не загубилося.

Ї говоримо братам нашим таке:

се сила Божа буде на вас,

і тут переможете ворогів ваших до кінця.

А тому, хто захотів би землі вашої,

то киньте йому до уст уповні.

Хай покладе до паші своєї і не каже ні слова.

Будете синами своїх богів,

і сила їхня пребуде з вами до кінця.

Не можемо ані черев-і наші наситити хлібом,

бо той спалений вогнем ворожим.

І корови наші так терплять тугу, як і ми.

Ї се як іне наше харалужне одержимо од півдня швидко,

то будемо сильні, вищі ворогів наших.

18а

Ось подивіться навколо і побачите птицю тую на чолі вас.

А та поведе вас до перемоги над ворогами.

Се бо брала своїх і там одержувала.

І тут красується попереду і манить світами до синяви.

Так було і в іні часи, коли руси йшли з венедами;

і ті захотіли забрати богів своїх до моря і там угніздилися.

І немало градів і храмів там побудували, бо були багаті.

І ті храми прикрашені золотом і сріблом,

і багатьом дерев'яним богам віддавали честь десятиною.

І те було відомо іншим,

і вони дивилися на все те і заздрили, і воювали з ними.

І там покояться збіднілі наші родичі,

а доти ходили на грабежі і торгували на торжищах

задля багатства,

та там і залишилися, віддаючи своїх рабів у підданство.

І та земля йовідає ще про мерзенні прі і злі вчинки.

А ми відійшли від гір Карпатських до Кия

і там зустріли ворожість злих народів.

І співаємо — адже ми руси — про славні дні ці,

і маємо співи ті од отців наших

про красне життя в степах і про славу отців,

Се бо воєвода Бобрець, що вів русь до Голуні,

по смерті одержав чин Перунь.

І хоробрих героїв тих не забудемо ніколи.

А позаяк ми сини отців наших,

то маємо любов до пам'яті їхньої

і кажемо про них, що вони були силою нашою.

А сила та йде од їхніх жнив; чи вініємо, а чи віно тягнемо.

18б

Мовимо про тих, хто збагачував нас.

А зараз ми не маємо молілень і молимось біля криниць і

джерел,

де вода жива тече і вольба є,

і вовки хижі не ходять.

І про часи Альдоріха згадаємо; той звався жервець.

Його не любили, бо нечесний був і слова не тримав,

і красунь наших брав нагло, крав їх.

Ї те спричинило чвари між нами: чи битися за готів?

І те пережили, як і готів.

А в ті віки правили в родах князі.

І се князь Боревен, який подолав еланів на березі

морському.

По битві пішли ми на пасовища ті

і там розводили і пасли худобу в степах.

Та греки сіли там знову і заснували міста.

Й озлобилися на нас.

О тім часі ми знову пішли на північ і там буди двісті літ.

І там з того часу др нінїшнього.

І сьогодні маємо іншогіокнязя, Боревлана, правнука по

діду своєму.

І той сказав: «Ідімо до яойудйя на греків».

Греки поміж еланамй плем'я окреме

і торги мали в степах скотом нашим та хочуть брати

його задарма.

І тому мусимо знову відкинути їх до моря і гнати до

їхнього краю,

тому що (це) Руська земля,

і руська кров лилася на ту землю,

і та (земля) пила кров нашу.

На нас надія була, і ми боронили її всі дні, відколи три маємо.

19

Се бо видів сон у Наві.

І тут огненного блиску вийшов з неї змій дивний і

охопив землю.

І тече кров з неї, і той лизав її.

І се прийшов муж сильний і розтрощив змія надвоє —

і стало два змії.

І розтрощив ще — і стало чотири.

І тоді заволав муж до богів за поміччю.

І ті прийшли на конях з неба і того змія вбили.

Се бо та сила не людська, бо чорна є,

і сей змій — то вороги, що йдуть з півдня, себто Боспору.

Збиті й відкинуті ратями дідів наших,

хочуть греки оточити землю нашу.

Але не дамо, бо пожнив'я ті наші, і не попустимо.

А створіння те, змій, є погибель на нас.

Мусимо битися і життя покласти за землю нашу.

А та простяглася бо од нас до полян і дреговичів;

і руси сягають аж до моря і до гір, до степу південного,

і се руси.

І тільки од русі маємо допомогу, бо ми Дажбожі внуки.

Молимо патаре Дяіе, що той ізведе огінь,

який Мати-Слава принесла на крилах своїх праотцям нашим.

І тут пісні співаємо біля вогнищ вечірніх.

І повідаємо старі слова слави нашої про святе

Семиріччя наше,

де наші отці гради мали були,

І віддали ту землю, до землі іншої одійшли.

І мали в часи ті державу,

і в давнину мали Голунь нашу, і гради, і села, і вогнища,

що утворювали землю.

Тож умиємо тіла і душі наші,

бо мали уділ русів Голунь,

яка була сильна і на ворогів страх уміла наводити.

Се бо з часів Кисеня ходили вівці там,

і та земля по днях тих була украдена од нас...

Вони ж (греки) творять інше, аби нас од стародавностей

одвернути.

І те бачимо і руку тримаємо на вас,

аби знали, що лютий день іде і крові хоче.

І ту проллємо на землю свою русу...

Се Руса града каміння волають до нас.

І се ми маємо йти і дивитись у вічі смерті...

Піде син мій і умре за них...

20

Д. 20 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний

текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей  матеріал поданий у кінці..

XII. Київ, Голунь, Сурож  

21

Се бо Хорбер поборов тую силу злую,

що нависла (над вами) й опоясувала вас.

Се бо ми ті урви мали берегти і храми богам ставити

і споруджувати стіну із дубів, а за тим і другу стіну;

і там зберігали богів наших образи.

Мали многі храми в Нові граді на Волхові-ріці,

мали в Києграді по боголісах.

І се мали на Волині дулібській храми,

і о Суренжі на морі сурськім і синім.

І се велика втрата для нас,

бо храми суренські побиті ворогами,

і боги наші, зневажені, в поросі валяються.

Мають (храми) русичі, та не мають сили здобути над

ворогами перемогу.

І се бо маєм урви, як отой мандрівник,

що йде вночі по лісах

і се урве одяг свій на шматки.

Так і русичі мали урви на тілі русів.

І не зважили на те, намагалися в храмах славити богів,

які не приймали жертви нашої.

Се бо уражені нашими лінощами.

І хоч Птиця-Мати славу рече на нас

і молить нас про те, щоб отцівську славу зберегли,

все ж не мали сміливості стати на рать

і мечами брати землю нашу, од ворогів одбиту.

Се бо тисячу триста літ зберігаємо святощі наші.

І днесь жони наші кажуть,

що ми сумирні і втратили розум наш,

і самі зараз, як овча мале перед ними (ворогами),

і не сміємо вступити до брані і мечем вразити ворогів наших.

Се бо Купало прийшов до нас і говорив нам,

що повинні стати горді і чисті тілами і душами нашими.

Ї впали до ніг його,

аби він приходив до нас і нас охороняв, ведучи до раті

жорстокої,

і щоб там повернули до небес обличчя.

І се, до січі йдучи, хвалили богів наших у брані, як у

мирні дні.

І се бо купалиця рече нам, що відзначалися досі

і будемо по славі своїй ушановані,

до якої також з отцями причетні.

22

І ще хай буде сказано про те,

як Квасур одержав од богів тайну й утвердив сурину.

А то бо є спраги вгамування,

і ту мали до радогощі, щоб богам радіти і танцювати,

віни кидаючи до неба і співами славу богам творячи.

Квасур був сміливим мужем і сильним і з богами розумівся.

А тому Ладо, до нього прийшовши,

сказав йому залити меди водою

й усуріти їх на сонці, себто суру утворити.

А як вони бродитимуть, то перетворяться в сурицю.

І ту пиймо во славу божу.

І то була найвища нагорода,

якою муж був коли-небудь відзначений;

як і згаданий отець Благомир, той одержав небес повчання,

що створене Квасуром слід називати суринією.

І те є в радогощі наші...

Се повинні мати на всі дні після того, як жнива

проведем, і возрадуємся тому.

Се не може бути в інший час, коли б хтось не втримався

і сказав нерозумне про Чорнобога,

а інший, теж у радого щах, — про Білобога...

Так же повинні шукати ворогів і друзів...

Кувати бо мечі наші на ствердження сили,

і силою божеською вразимо ворогів наших обаполи.

Той бо Богумир названий майстром (твастирем),

яко же тому сказано про слов'ян,

аби вони були такими, як боги казали їм, се їхнє.

Так уставив роди окремо, як боги спричинили родам.

Ї йшли за родами тими роди також.

Ї Сварог — Отець, а інші суть сини.

І мусимо коритися йому також і ми, як корилися родичі,

бо є отець роду.

А ті роди існували за Кия до князя Кісте...

По готській війні все порушилося і, руськолань покинувши,

одійшли (ми) до Кия й оселились на землі тій.

Там же, дочекавшися приступу варязького, себе

боронили од них.

І так було се через років тисячу триста по Кию-отцю,

триста років по Карпатському життю.

Через тисячу літ Києграда одна частина йде до Голуні

і там залишилась, а інша — біля Києграда.

і перша є руськолані, а друга — Кия,

що сурень шанує, по худобі ходячи і отари водячи

десять віків по землі нашій.

Голунь був славний і (мав) три сотні градів сильних.

Києград мав менше на півдні десяток градів, і поселень,

і сіл зовсім небагато лишилось.

На півдні в степах усілякі роди житво міняють

і грекам роблять обмін на золоті ланцюжки і кола, і

намисто,

які на шиях своїх носили;

вимінювали за пиво венедське для греків;

і розводили овець своїх і міняли тих.

І ті руси на півдні створили град сильний Суренж,

який не створити грекам;

і греки його розтрощили і русів побити хотіли.

І тому йдемо до них і розтрощимо поселення грецькі.

Елани бо сії суть вороги руськоланіям і вороги богам нашим.

Грецьколані суть; і не богів почитають, і не людей.

Їхні боги суть із каменя зроблені подобою до мужів.

А наші боги суть образи...

І як відбивалися від готів, то ті натягали на голови свої

роги од волів і корів.

Ї шкури натягали на чересла свої

і думали так налякати руських.

А ті знімали сорочки свої й, оголивши чересла, йшли до

битви і перемагали.

І багато разів ішли оголені до битви і перемагали їх, як і

грецьколань.

Багаті зніжили мечі свої, тому швидко переходили у

Наву од Ями,

який чекає жертву свою до землі, аби випити кров її

і життя її умертвити, і тим самому жити отам.

23

Се бо Новояр іде від старого, так було і з русичами.

Пішли на південь і там лишалися в степах десять віків.

Так ото руси вибирали князів своїх.

І ті од родів своїх, і роди дбали про плем'я: кожному

князі свої.

А із князів вибирали князя старшого, і той вів до битви.

І так жили на землі тій.

Далі варяги прийшли на нас і розбили їх.

Ї се грецьколані пішли на землю ту, й осіли на ній,

і не зважили на русь.

Ї тоді руси взяли мечі і напали на тих,

і відігнали їх до їхнього берега морського.

А ті грецьколані повели раті свої, в залізну броню заковані.

І була січа там велика.

І каркали ворони над їжею мужеською,

що кинута на полі, і пили очі їхні,

каркали ворони, беручи те, дуже каркали

і пили там бо очі грецькі, й очі руські не чіпали.

Там бо знак мали, яко боги не давали русі погибнути.

І там сонце з місяцем стояли за ту землю, і небо стояло

за кмить (угіддя?),

аби земля тая не підкорилася руці еланській і лишалася

руською.

І там плаче мати за дитиною своєю,

що пролила кров за кмить тую;

і та кмите стала руською.

Новаяр був там до днесь.

І земля та пробуде нашою, бо пролили кров за неї.

Отож елани сказали князеві старшому нашому і

повідали йому,

що не хочуть до землі неровь ходити, ані рабів брати,

але лишаться на березі морському своєму.

То мали указицю на день наш,

коли праотці померли за кмить.

І не взяли вороги землю нашу.

Отак і днесь маємо указицю, що ніхто не візьме її.

А це Германаріх іде з півночі на нас, і мали боронити

землі свої і йти на них.

Се бо Готська земля є наша.

А ті Білогори всіяли кістками своїми і кров'ю своєю

полили, і та для нас.

Се бо мовить Птиця-Мати наша про нас і славу рече нам.

І брали ми за тим мечі наші і йшли до світа в поле.

Відбили ворогів північних, і відкидали ворогів південних,

і пішли на ворогів східних.

І повели русів Громовиці, як синів отця нашого Перуна

і Дажбога внуків.

І Сварець укаже нам, куди йти...

І Германаріх відійшов до півночі, а елани — до півдня.

Отак зібрали землю нашу докупи

і не дали посіви чужим, а лиш синам своїм.

І йде до степу нашого багато родів іних,

і не були з ними мирні і не чекали допомоги;

та бо є у помсті нашій і на кінці меча;

і тими січемо ворогів.

Се мовить Птиця-Мати до нас,

аби ми підняли мечі на захист свій і її.

Се б'є крилами о землю і порох підіймає до небес.

А се бо впала на землю

і се б'є о неї, ніби страшиться за нас.

І тут осміліли, крикнули, яко кречет,

і той крик до серця нам.

І те повинні знати, яку суру пили.

До січі йшли і там одержали напій інший, богами

скріплений;

і той буде нам, як вода жива опісля, в час тризни великої,

яка є о всіх померлих за землю свою.

Се бо Сварожець дивився на нас із небес своїх чудових

і, дивлячись на раті наші, рахував їх на пальцях,

і не мав їх достатньо;

рахує їх на пальцях ніг своїх і говорить пращурам нашим,

що ми — велика сила і не зможуть подолати нас вороги наші.

І се пішли проти них і гнали їх,

доки не поглинула їх земля, і здохли в Марі, і Мор їх узяв.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Velesova_knyga.docx)Velesova_knyga.docx