Велесова Книга (сторінка 7)

Се бо говорили в серці нашім,

що не повернемось до вогнищ своїх,

доки вороги нишпорять,

не вержемося тілами своїми,

доки вороги беруть землю нашу.

І говорили про те, як боги наші збавилися їх.

Се їм (богам) б'ємо чолом ради синів своїх і брали            

молодих до війська,

яке повернуло спини свої до ворогів.

Се бо лядви свої відкрили і натовкли землю нашу до них,

аби втримати її аж до смертного часу і Марі показати.

Се бо Мора одступиться од нас, скаже,

що нема тієї сили, яка могла б протистояти витязям          

руським.

Отак слава потече до небес, і там боги скажуть:

«Хоробрі ви, руси, і маємо місця для вас біля бога прі

Перуна і Дажба, отців ваших».

XIII. Пожертви укрів ї дари богів          

24а

І се гряде Дажбо з силами многими на поміч людям своїм,

і тому не маємо страху, оскільки як раніше, так і зараз,

про нас дбає той;

і говорили про нього, як він хоче;

і се чекаємо свого дня, на те, що маємо...

Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися готи, а

се руси биті.

І той град був малий, а після битви тієї спалений був,

і прах, і попіл його вітрами був розвіяний по обидві сторони.

І місто сеє залишено, і земля тая руська є.

І се не оглядалися на неї, але і не забули її.

Там бо кров отців наших лилася, і тому ми вправі

нагрянути на Воронзенець.

Слава тече по русах,

і ті сурми свої візьмуть, щоб проголосити о сім

і сили збирати для князів своїх на захист Русі,

бо це як руга,

і ругу повинні дати князям своїм і огненним слугам.

Тим маємо тримати се ще ругу особливу:

хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і

служитимуть нам.

Се бо многі поклали кістки свої на полі, як і за часів

Мезенмира.

Тако анти ми, маємо честь і славу співаємо богам!

І хоч славії названі, ніколи не просили славу,

І славу говорили, як молитву творили.

Омиймо тіла наші і кажемо славу також.

24б

Пиймо суру питну за славу ту п'ять разів на день.

І вогнища розпалюємо біля дубів;

і тако снопа тягнемо і скажемо хвалу йому,

Ми Дажбожі внуки і не смієм нехтувати славу нашу за віки.

Се бо антами були по руськолані,

а раніше були русами і лишились ними.

Се про Волинь ідеться перше, яка била ворогів, бо           

хоробра є.      

І та Волинь є першим родом, будучи їх початком.

І анти Мезенмира здобули перемогу над готами і          

розтрощили їх надвоє.    

І се по них прийшли гуни, крові славних жадаючи.           

І та боротьба люта була.                            

І се готи зібралися з гунами і з ними на отців наших напали,    

І були розбиті і знищені,                                 

А тут пішли обри на князя і забили його.

Отож синє море одійшло од Русі...

Се боги русі не беруть жертви людської, ані тваринної,       

лиш плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну, на       

травах настояну, і меди,

ніколи не живу птицю, ані рибу.

І се варяги й елани богам дають жертву іну і страшну

чоловічну.

І те ми не повинні діяти, яко ми Дажбожі внуки,

і не маємо йти за іними стопами чужими.

24в

Се жертва наша є мед, сура о дев'ясилі і щавлі удіяна

і на сонці настояна три дні, а потім крізь вовну ціджена.

І то буде наша жертва богам правим,

які суть наші праотці:

бо се походимо од Дажбога і стали славні, славлячи

богів наших.

Ніколи не просили, не молили блага для себе.

Се бо боги казали нам ходити до Русі і ніколи не з ворогами.

Мати-Слава обрала нас співати про перемогу над

ворогами, і тому віримо,

бо те слово про Птицю Вишню, що в небесну порость

летіла од нас.

Се бо князів наших вибирали,

аби влада їхня про нас піклувалася.

І як прийде ворог на кордони наші,

то через кордон не перейде,

бо поверне його сам Перунько.

І те сніп знає,

що ми молимо Славу і ніколи не просимо іншого,

ніколи не вимагали життя безпохибного.

Ось що бачив отець наш Ор, як до хмар ходив,

узятий будучи і взятий силою до Перунькової кузні.

А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів і

куючи казав тому:

«Се стріли і мечі маєте на воїв тих

і не смійте боятись їх, бо знищу їх до поду,

і кмота їх буде вмішана до гною ближче, як земля звірам

у багні.

І будуть вони, як поросята, вмазані од брення,

і сморід свій понесуть слідами своїми,

і всюди буде сказано про них, як про смердючих

поросят і свиней».

Се бо говорив Перунько і кував мечі й Ору казав,           

і те Ор повідав отцям нашим.

І така була наша боротьба за житву і звитязтва многі і

віки назад,

і зараз віримо в те, що так було.

'24г

Ішов од тих верхів і до синього моря і Сурожа до вас

і казав вам, як відали самі, про ту зі старих часів землю

нашу союзу антів,

яка через кров, щедро пролиту на ній, русою зветься,

бо руду лили, і тако в спрагу її до кінця.

І буде та земля наша, славних племен і родів.

Се бо славимо богів, ніколи не просячи, бо славимося

силою їх.

І так величаємо пращура нашого Сварога,

який був, є і пребуде завжди з нами з віку у вік до кінця.

25

А це про покарання.

Був град малий на берегах морських руських.

І там був князь, який згаданих еланів бив і відігнав од русів.

І той зібрав рать, кінноту і пішов на них і переміг їх.

А елани плакали в тузі своїй і просили, щоб данину платити.

І та данина вдіяна була з овець, хорязі і вина.

І те елани знали, що руси п'ють багато;

і якщо (тоді) напасти на них, то можна подолати їх.

І се прийшли волхви укри Ухоріз і брат його Ословень,

і так сказали русам: не творіться на дар той.

І се руси не слухали й упилися.

І тими ж днями елани напали на них і розтрощили їх.

І се, погибель ту бачачи, руси відійшли в степи

і там, як казали, зібравшися з силами, повернули на них

і повергли їх.

Се боги надихнули їх і руки їхні зміцнили; і ті здобули

перемогу.

Се бо б'ють ворогів і так мовлять:

«Як овець, розтрощимо їх

і будемо самі тими краями володіти,

яко красиві вони суть.

І ті не віддамо».

Се Триглава молимо, великі й малі,

і се бо Триглав наш збирає нас,

і швидко скачемо на конях, ворогам поразку творячи.

І те бачимо, як боги оволодівають ними.

І се бачимо, як мертві є й убиті богами.

А ми по них продовжили.

І бачимо мертві тіла многі,

бо велика рать Перунова на них се поверглась і

розтрощила ту...

І се сварожиці ошую тих течуть,

і Дажбо принесе побіду нашу в руках своїх роду славному,

славу отців держащому

і донині на полі перемагати ворогів своїх здатному.

І се Жаль жаліє над ворогами, і Горинь горює в смерті їхній,

що од рук божих се вержуть.

Се Карна плачеться о мертвих тих,

що стали на тропу божеську і померли.

І поля ті наповнені суть мертвими кістками і главами

усіченими,

й уди од тілес урізані се валялися на траві.

Сморід іде од полів тих,

і ворони летять до них видовбувати мертві очі

і їсти мужеські м'яса многі понищені.

Се мовив Ору Сварог наш: «Як мої творіння створив вас

од перст моїх.

І хай буде сказано, що ви — сини Творця, і поводьтесь

як сини Творця.

І будете як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш.

Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти;

і як мовить, так і творіть.

І народ великий звитязив по світу і потоптав роди інші,

істягнувши сили із каменя,

чудесне творячи, без коней повізши,

і всяке діючи дивне, без чарівників,

бо всякий гряде, як чарівник.

І ругу творили, клятви чинячи на кметі,

і кметь підкорили...

І так словами многими і многими

і тими словами одурманюєте ви,

приневолюєте рабів в обмін на золото.

І те міно продавали ви ворогам, які хотіли того.

І те боги вам мовлять і дали Орієві завіти:

любіть світ зелений і життєдайний!

Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!

А по тій добі були сімдесят князів наших,

як Мезислав, Боруслав, Комонебранич і Горислав;

і тако вибрані на вічі й одлучені на вічі,

коли люди не хотіли їх.

Се бо князі ті великі трудилися,

і се Кішек був великий і мудрий.

І помер, а по ньому були іні.

Кожний зробив якесь благо для русів.

Пам'ять наша те вдержить,

бо мусимо їх славити всякої тризни тривіди

і зберігати пам'ять про них у синів наших.

І ніхто не сміє про те забути,

бо проклятий буде богами нашими і людьми.

І люди ім'я його схибнуть на віки».

XIV. Умиємо душі свої    

26

І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був.

І боги давали йому овець багато

і худоби на пасовищах у степах.

І се була вона при травах многих,

і боги давали йому приплоди худоби і примножували її.

Ї тако з'явився перед очима їхніми мандрівник і сказав йому:

«Нехай підуть сини твої до землі тієї, до краю чудового,

що є на заході сонця і де сонце спить на своєму одрі.

І се вершник скаче до нього і рече сонцю,

що гряде сонце до лук своїх синіх.

То повинен скакати до повозу твого і дивитись од сходу.

І як сказано було, поскакав той до іншого краю.

І ввечері прискакав поблизу їх інший вершник і сказав,

що сонце зайшло за гори свої і візок свій золотий залишило;

і той вороги хотіли вкрасти.

І ті ближні вершники скачуть до іншого краю

І ось зоря йде і веде зги свої й одягом Дажбовим трясе,

і зги течуть до краю небесного». Ї се сказав.

Тоді два сини пішли до заходу сонця

і побачили там багато див і трави злачні.

І прийшли до батька і сказали йому, що красен край той.

Ї се многі племена і роди висловили бажання стати на

тропу ту і піти за Оседнем.

І тут сказав Орео-отець синам своїм очолити всі роди.

І не захотіли вони, поділившись на тих і інших.

Отож князі одні повели людей своїх на полудень,

і Ор повів до краю морського.

І тут була засуха велика і піску багато.

І пішли до гори і там осіли на піввіку.

І як створили кінне військо велике, пішли в землі чужі.

І там воїни ставали на тропі їхній, примушували битися

і були розтрощені.

1 так ішли далі і бачили землі теплі і не берегли їх,

бо багато чужих племен там осіли; і йшли далі.

Се бо боги вели їх, як людей своїх.

І прийшли до гори великої і билися там з ворогами;

і йшли далі.

Отак багато разів мусимо згадати про те і тягнемо за своїх.

Як отці наші, маємо очиститися мольбою в омовінні

і митися, мольби творячи за чисті душі свої і тіла,

яко Сварог уставив ті омовіння і купалища і те вказав;

і не сміємо те покинути.

І миємо тіла й умиємо душі свої в чистих водах живих

і підемо трудитися, всяк день мольби творячи

і суру п'ючи, як і раніше робили.

І ту п'ять разів пиймо на день і хвалімо богів наших за

радощі ті,

що осуриться молоко наше на пропиття наше,

і корм іде для корів до нас.

І тим живемо, і трави злачні уварюємо до молока;

і так приймаємо кожен частину свою; і живемо.

І кажу те, сину мій,

що час не страчено і є вічний перед нами.

І там побачимо пращурів своїх і матерів,

які порядкують на небі й отари свої пасуть,

і віни свої вінуть і життя мають, як і наше...

Там немає ні гунів, ні еланів, і Права княжить над ними.

І та Права істинна, як Наві скинута чи Яві дана,

і пребуде віки вічні біля Світовида.

І се Заребог іде краєм тим і говорить для пращурів наших,

як живемо на землі, і як страждаємо, і як багато зла.

А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх

і зустрічають шелестом своїм про волю божу і щастя

людей тих.

І маємо глядати степи райські на небі, яке є синім,

і та синь іде од бога Сварога.

І Велес іде править отарами їхніми;

і йдуть на злаки і води живі,

і ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там,

і жертви іншої, як хліби, немає.

І се виноград, і мед, і зерно дають до молитов тих.

І тако проголошуємо славу богам, які суть отці наші, і

ми сини їхні,

і повинні бути в чистоті тілесній, як і душі наші,

які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті

тілес наших.

А загиблому на полі бою Перуниця дає воду живу попити,

і, попивши Її, йде (той) до неба на коні білому.

І тамо Перунько їх зустрічає і веде до благ своїх, до

палат своїх,

і там пробудуть (якийсь) час вони і дістануть тіло нове.

І так жити мають і радіти прісно і до віку віків,

за нас молитву творячи.

27

Д. 27 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний

текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці.

ХV.Всякому належить захищатися самому

8(27)

Наступний текст, який подаємо, має у Ю. П. Миролюбова  одвійну нумерацію -

8(27). Справді, існує певний зв'язок між д. 27   д. 8(27): текст д. 27

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Velesova_knyga.docx)Velesova_knyga.docx