Велесова Книга (сторінка 8)

обривається словами «іако ста глут...», — а  текст д. 8(27) починається зі слів

«яко ста глутве а тедо бяхом сірі а ньіще...»

 

Як стали голотою, то були сірі й убогі тоді.

І якби прийшли в залізах (вороги), то випустили б нам

нутро.

Се бо Аскольд і Рюрик по Дніпру ходили і людей наших

зазивали до борні.

А тому, що мали війни між собою, тако і не могли йти

до них.

Ото хай буде наукою, щоб зрозуміли нашу помилку,

чому мусимо знову бути в неволі.

Се бо Аскольд узяв воїв своїх, посадив їх на лодії

і йшов пограбувати інших,

так ніби йшов на греків нищити міста їхні

і принести жертву богам в землі їхній.

Але то все була неправда.

Бо Аскольд не русич, а варяг, і мав іншу мету.

Той гмоть руську попирає іншими,

і злі діяння погубили імена їхні.

Ні Рюрик не русич.

Той бо лис іде хитрувати до степу

і б'є купців іних, які йому довіряються.

На старе кладовище ходили і там помислили,

як дихають пращурове наші під травою зеленою;

і там узнали, якими бути і за що йти.

І тут наші родичі почали були ділитися, кому старшим

пребути,

хто похопить віл отців і праотців маріченських,

який од них іде, а який був присгець.

І та велика свара одоліла русів і привела до розладу і

розторгнення.

Тако греки від своєї землі прогнали їх,

оскільки не мали сили, зчепленої до кругу і до крил.

Усякий поглядав на сусіду свого і од цього віри не мав,

яка веде мужів до січі.

Тако, прийшовши назад, починали сваритися про похід,

хто був кращий, а хто ж чорний.

Давно були інші оповіді про витязів,

і тоді чули про походи від отців своїх...

Отак бо русколань занепала од готського та гунського

звірства.

І тоді Кийська Русь утворилась.

І відтоді й готи устрашилися і пішли геть до Сверензе.

Як відомо, Сверензе суть дві: одна — венедська, а друга

— готська.

І тут готи прибули до неї і посилилися там,

а венеди ослабли з того часу.

Окремо жмудь була коло тієї і та була литовська;

і се називались ільми од нас, або інакше ільмери.

28

Се болить нам те, що не могли повернутися назад

і повернути гради наші, щоб тяготи наші присікти.

І те сказав їм князь Бравелен:

«Подайте допомогу град градові і тримайте воїв своїх.

Хай зберігають вони силу Русі як єдину грозу ворогам і

так се».

Нам жмудь розповіла про готів,

які з Детеріхом пішли на північ і там у жмудів

повернули на південь.

І се пішли на римлян, і там билися з легіонами, і брали

ругу велику од них.

І се вторглися до землі їхньої.

Ї се Детеріх убитий був од укрів.

І се готи тії богам противні, і ті ізпололи їх.

Се міста наші суть сірі...

А старші родичі наші не вибирали іних для себе,

аби ними правили, а самі йшли до інших.

І варто розповісти про те і потручати на несподівану тружду.

1 се страждали за тими і сльози лили за ними.

Б'є крилами Мати наша Слава

і говорить нам о труднім часі засухи і мору худоби.

І се знаємо, як сказано од праотців, що кієльци

допомогли їм.      

І се бо пішли до них, і так були сто років при їхній

допомозі;

те ж знаємо і про ілмів, тобто іллерів; ми ж родичі.

І се роду рожениць імена до серця ввійдуть і захистять

нас од ворогів.

Се бо впали нині (на коліна) і молили богів про

заступництво наше; і те було.

Тако бо Ясна є за нас.

І се повели отців наших крізь гори і степи мимо готів.

І се Дону пили; мали ту ріку як нашу, бо пролили кров

нашу на землю.

І та є руська земля і буде руська.

Се бо русичі, маємо згідно з промислом небесним про нас.

І се творимо труд наш о житьбі.

І се жмудь каже нам, що прийде до нас

і підтримає нас проти ворогів наших;

коритися бо не повинні нікому.

То було сказано вам, і те я казав, що помогли у боротьбі

руській проти ворогів моїх і ваших.

І се в трудний час наш не берегли себе і йдемо вмирати

за рід наш.

І се огидний Яма жре убитих.

І се ворони виїдають очі їхні,

І се трава росте крізь щелепи їхні.

І те бачити не могли, бо билися до гори і землі і силою

нашою,

аби не бути в неволі біля рала їхнього,

щоб, як коні, тягнути на оранці їхній і жнива їхні вінити;

щоб хліб наш їли, а ми їли землю.

І шиї наші не повинні долі схиляти до землі.

І се боги наші долають ворогів наших і зламають хребти

їхні,

щоб не могли посягати на зв'язки наші,

тягти жінок і дітей наших на торги

і там лишати еланам і грекам за прикраси срібні і золоті.

Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю.

І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець.

І багато разів тремтіли,

і небесних воїв убоялися.

І се б то є знаменним, що біля Дніпра проквітла лоза взимку.

І се Купало покаже для нас знамення на перемогу над

ворогами,

і те маємо творити.

Се б то Мар іде на них і Мор.

Се двоє тих візьмуть сили їхні і змечуть їх під мечі наші.

І се сила меча розмежує її.

Се межа розділить нас, і межа та повна крові;

і ту переступити належить не їм, а нам.

І се Боровлень сказав, що повинні йти на них;

і те знамення нам сказало, що перемогти повинні, яко

ми венеди.

І се венеди осіли на землі, де суне сурь спить вночі на

златім ложі.

І там їхня земля.

Се Сварог отцям казав про них, що то також брати наші

суть у тім краї.

І казали про них, що прийдуть до нас у час зимовий і

підтримають нас.

І се сила божеська прийде до нас, і та втримає до кінця.

А се венеди, і до них ходили допомоги молити, і не

одержали.

Бо всякому люду належить захищатися самому.

29

Отож не сподівались уже на них (венедів) ніколи...

Хай іде слово наше о правді, і так знайшли правду.

І се мовимо од старих словес, що йдуть од отців наших,     

які бо були сильні.

І то маємо повернутися до борозни їхньої і тако

потрапити до неї.

Се бо Аскольд іде з варягами своїми до нас.

І сей Аскольд — то ворог наш.

Се мовить нам, що йде для захисту нашого і бреше, бо

такий же ворог, як грек.      

І се Аскольд є варяг озброєний, щоб охороняти

еланських купців,

що ходили до Дніпра-ріки.

І се Аскольд прийшов до нас із Кнудієм через двісті

років після Алдоріха

і хотів правити нами.

І се Дірос еланський, кажуть, присмирив наших і був на      

престолі цьому раніше його.     

І се Аскольд забив Діроса, і є він один на місце те;           

і також є ворог наш, і не хочемо його, як ворога.             

Старі перекази повідають нам, що приходив на Русь

інший Аскольд

і що було три Аскольди-варяги.

І ті варяги приносили свої жертви,

і не наші, та й не чужі князі, бо вони зовсім не князі,

а вої прості, і силою захоплювали владу.

І се Рюрик іде...

А згадаймо, як римські орли зазнали поразки від дідів

наших у гирлі Дунаю.

Тоді Траян напав на дулібів.

І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх.

І те було за триста літ до нашого часу.

І сеє маємо тримати в пам'яті.

Ї се не піддамося Рюрику, як не піддавалися й раніше

іншим.

Маємо князів своїх і ругу їм даємо і даватимемо до кінця.

Ні римляни, ні елани не мали влади над нами; і так

пробудемо.

І се дуліби кажуть про нас, що ми брати з ними.

І те істинна правда, бо походять вони з того ж кореня,

що й ми.

І се згадаємо, як Траян був дідами нашими розтрощений,

і легіони полону брали були до полів наших,

і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас.

І се римляни кажуть, що ми ворове.

І се греки кажуть, обаполи, що ми ворове.

А мають свої інтереси, й обоє зазіхають на наші землі.

І се земля є, взята мечем і кров'ю; така є земля.

І се Траян був за п'ять сотень літ до готів,

але і нині мовимо, що війна наша не перестане до кінця

життя нашого.

І се годиться битися за життя наше мечами.

Се мовить вам Хоругин син од отця Хориги,

і се є прохач ваш перед богами,

оскільки дають вам силу і владу на землю вашу, оточену

ворогами і воюємо.

Се була Воронзенець-ріка, і град був,

і там отці наші розтрощили готів.

Так ми розтрощимо й інших ворогів.

Се повернемо свою гідність і мовимо, що буде інший

час для нас.

І там Мати-Слава перед нами йде, що огень дала

пращурам нашим.

І се щури наші радіють на небі за нас.

Се бо пітере Діяіе молять за нас;

і се Ор дивиться на свій люд;

і се не можемо повернути тили свої ворогам.

Се був у час минулий Дірос, і се був греколанець, і той зник.

І прийшли на нас Аскольд і Рюрик.

І ось молимо богів позбавити русів од зла того.

XVI. Маємо їсти хліб свій          

ЗО

Се бо ми зберігали пытаре Діяіе, бо той окремо є, став

перед Матір'ю.

Се бо те було за приходу до джерел.

І та йшла, піднявши руки до хляб.

І дала дощ, що пішов і наситив (землю).

І тому маємо житень нашу і жнива вінимо у славу їх.

Се бо перед нами земля наша і ту захищаємо, як і отці наші.

І се повінчаємо Небо і Землю, і справимо весілля їм,

де чоловік є Сварежь і навпроти нього — жона його.

І се свято мали робити, як для мужа і жони, і ми діти їхні.

І тако бажали тим здоровими і щасливими бути і мати

дітей багато,

і собою хвалитися, і дивитися до вод, щоб були велеплодні;

і се давати мужам своїм пітаре.

І хай обітницею твоєю буде повнити плоди, і овочі, і зерно.

І се радіємо тому, і гаразд буде в тому.

І так буде до конечного дня.

Се бо вірники твої молять про блага і про часи,

коли життя їхнє буде усічене за потребою і в жертву для цього.

І хай це буде у владності твоїй

вергунь бо може о хлябі давати, коли в тому буде

потреба наша.

І молимо про те.

Се бо Ондере маємо, який є інший Перунець.

І се верже ворогів на спину і так одірве голови їхні;

і мовить до неба і кине (їх) біля моря і в пущі.

І ся засуха йде швидко по краю чужому,

і там є до часу, аж поки пьітаре не одведе.

Можновладця йде назад і накинувся на неї і зім'яв її.

І то молились богам у тому жалю і горюванні тому.

І стали ці боги на межі тій.

XVI. Маємо їсти хліб свій          

Попереду Сварог, і той одняв руки од бороди

і повелів дощу текти до гоміте тієї.

І се грунт усохлий насититися міг по волі божій,

і злаки могли вирости до тверді, щоб бачити сонце.

Ї се бо сонце живить їх і повнить силою зелене хкріа і злаки.

І се сеє поле оживало і зілля принесло,

і віна зростали, і збирали їх до житниць наших.

Ї се віну покладемо до них і скажемо,

що вергунець Ондере упаде на нас і зростить віна і злаки.

Ї се маємо справді їсти хліб свій...

А се бо гадали о Індру; брали колоду, очищену від гілок,

і казали: яке вдіє?

А потім палили огень сильний і кидали до нього колоду ту,

так щоб огень був до небес,

і там язень її терзав і ділив надвоє і натроє.

Ї то є знак од богів, що любиться жертва тая їм і хочуть її.

Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів би

порахувати богів, поділити в небі,

то вигнаний буде з роду,

бо не мали богів, лише Вишень і Сварог і іні суть

множеством,

бо бог є єдин і множествен.

І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що

мали богів многих.

Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо гідні того.

XVII. Славимо богів

31

Поречемо тобі, боже, яко се нам дієш суру пити смертну

і на ворогів грядеш, і тих б'єш мечем твоїм мовленим згу,

і світлом мружиш очі.

А ніч на нас натікає, аби сяйво знищити.

То ж Перуну мовимо, яко не збавилися ворожих грабунків.

Хай іде той день, який хочеш ти!

Й убоїмося розжарених печей і громів тих на нас.

Хай сила твоя наші поля оплодотворить,

грім і дощ хай поллються на них.

І тому ми благі, яко йдемо по волі твоїй.

Як ранкову славу тобі мовити маємо,

то так і мовимо, яко благ є і основа благ наших,

що упрошені вони суть, як вівці, нам течуть.

Та матимеш нас в усі дні, та будемо тобі вірні

і до кінця слави твоєї, отче наш, назавжди.

І хай будеш так усі дні...

Жертву тобі правим — овсяне борошно

і так співаємо славу і велич твою...

Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла

заступником од Коляди до Коляди.

Хай плодить на полях і дає трави для худоби,

і дає нам в загонах скоту умножитися і зерна житнього

багато,

аби мед віщий заколотити і варити.

Бога світла славимо Суронжа, аби минула зима і

повернуло на літо.

Тому-то співаємо славу, як отці в полях.

Славимо огнебога Семаргла,

який гризе дерево і солому

і розвіває огнекуделицю вранці, вдень і ввечері.

А тому вдячні за сутворені борошно і питво,

що як єдине зберігаємо в попелі;

того вздуймо, щоб горіло...

Прийдемо в домівки свої і дамо (в огень) сушняку.

Хай святиться ім'я його Їндра,

бо то є наш бог серед богів і Веди знає, так оспівали

були його.

Од нього маємо отари худоби, яку бережемо од зла.

Примножуються ті отари, що були збережені, так ми і

його (зберегли).

Дитиною прийшов він із землі оріїв до краю 1н(д)ського.

Думали прийти до раю травного, а для худоби то були

злі злаки.

Так веселощі великі нас обуяли.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Velesova_knyga.docx)Velesova_knyga.docx