Іван Вагилевич - Замітки о руській літературі (Стаття) (сторінка 2)

В добі Петра Великого, на початку 18 віку, южні русини (межи ними первий Феофан Прокопович († 1736), муж учений над своє врем’я, Дмитрій Туптало (т 1709), Стефан Яворський († 1722), Гавриїл Бужинський († 1731) і Амвросій Зертис-Каменський († 1745), повні заслуг отці духовні були, так сказавши, творителями літератури сіверноруської або російської. Однак сочиненія їх, хоть і єсть їх много, уже лише пополовиці належать до руської літератури, прото що дуже малоє вліяніє мали на оную.

Писателі із сеї доби суть:

А. Милославський († 1714) іздав «Ірографічеськую Ітику» (Київ, 1712), то єсть моральную філософію.

І. Максимович († 1715) іздав «Театр нравоучительний, ілі Нравоучительноє зерцало для царей, князей і деспотов» (Черн[ігів], 1703) 14 — єсть то філософія мо-/165/ральная; «Царський путь Хреста господня, ілі Вводящий в живот вічний» (Черн[ігів], 1709) — поученіє аскетичеськоє. Окроме того: «Собраніє чужестранних слов, употребительних у руськім язиці» — оставив у рукописі.

В. Крижанович іздав «Руно орошенноє...» (Черн[ігів], 1703) — суть то розкази о чудесах богородиці чернігівської.

Л. Кішка († 1728) іздав «Собраніє...» (Супр[аль], 1700).

Б. Голенковський († 1740) іздав: «Діалогізм, ілі Разговор любителя з любов’ю» (Київ, 1714), — єсть то трактат о тайнах.

П. Заборовський († 1747) писав поученія, декотрі іздані в Моск[ві], 1735.

В. Грегорович († 1747), славний путник в Італії, Греції і по Востоці, оставив описаніє своєї гостини, іздан[о] по смерті в Петерсб[урзі], 1778, однак з большими пропусками.

К. Лашевецький († 1791) писав проповіді, декотрі іздані в Моск[ві], 1733, 1749.

А. Могилянський († 1770) писав проповіді, декотрі іздані в Москв[і], 1733.

І. Блоницький († 1785) писав «Лексикон еллінославенський», «Лексикон латинсько-славенський» і «Лексикон славено-елліно-латинський»; окроме того: «Граматика ново-старого славного язика славенського»; досі не іздані.

С. Климовський († 1730) іздав поему поучительную: «О великодушії і правді» (Київ, 1715), окроме того, писав пісні, котрі в наших часах перейшли до мира (єго сочиненієм єсть одна з найбільше любимих думок «Їхав козак за Дунай». Переложив її по-німецьки знакомитий поета Т. Кернер).

М. Неронович іздав «Короткий катехізис» (Поча[їв], 1756).

І. Вербицький († 1790) писав поученія, декотрі іздані в Петерсб[урзі], 1774, 1777.

О. Собковський († 1795) іздав «О должності приходських священиків» (Петерсб[ург], 1776) — поученіє для духовенства.

Г. Кониський († 1795) писав поучительнії слова, декотрі іздані в Петерсб[урзі], 1774. Головноє єго сочиненіє єсть: «Історія русів», іздан[е] посмертно у Москві /166/ 1842 15, класичеськи написана, однак одбивається в ній пристрастіє. Окроме того, оставив у рукописі: «Драмати духовнії».

С. Миславський († 1796) іздав «Догмати православної віри католичеської і апостольської церкви восточної» (Київ, 1760), то єсть догматику. Окроме того, писав поученія і річі — в рукописі.

Ю. Добриловський іздав «Науки парохіяльнії» (Поча[їв], 1794) — собраніє омилій. Окроме того, писав дрібні сочиненія у віршах. (Дві єго пісні [помістив] у своєму збірнику Вячеслав із Олеська на стор. 90 і 91: «Дай нам, боже, добрий час» і «Станьмо, братя, в коло». Стоїть він напереді ритмомазам почаївських, котрих творенія співають сліпі лірники по празниках і ярмарках, намість прекрасних мирських легенд. Од них также взяли початок переводи польських кантат на празники, особенно на рождество господнє, єще плохші, як оригінали).

Єще на взмінку заслугують діалоги. (Я читав декотрі із них: «Рицар і смерть», «Соломон» і «Заговор на попа»; послідній під взглядом художества не лихо розвитий, а що ся тичить язика, навіть досить доброю русчиною написаний).

Язик з сеї доби не єсть чистий руський, тілько переплетаний староболгарським і польським, але і сеє зависло менше-більше від індивідуальності пишучих. Однак з половиці 18 віку щораз менше калу, менше хиб, так що видимо появляється стремленіє розвитія руської літератури, одвітної потребам і духові народному. Се стремленіє сталося конечністю.

При кінці 18 віку виступив І. Котляревський († 1838) — творитель літератури руської. Єго «Енеїда травестована» (Петерсб[ург], 1798; втор[оє] ізд[аніє] 1809; трет[є] ізд[аніє] 1811; четв[ерте] ізд[аніє], Харків, 1842) в шести книгах, з стремленієм представленія лихого в звичаях і обичаях своїх краян, для многих одличних, навіть рідких красот буде всегда оздобою літератури, особенно що ся залицяєт невимушеним гумором і гладкою сплавностю. Окроме того, писав він также комедіо-опери: «Наталка Полтавка» (Харк[ів], 1838), котра ся водзначаєт різким зачерком характерів, і «Москаль-чарівник» (Моск[ва], 1842), котра ся залицяєт меткістю в розвитю. /167/

В сім віку розпочинається новая доба літератури руської, а особенно від веремені з’явленія ся літератури мирської: пісень (Цертелєва, 1819; Максимовича, 1827 і 1834; Срезневського, 1833; Вячеслава із Олеська 16, 1833, Паулего 17, 1839; Лукашевича, 1836 і інших), пословиць (С***, 1834 і Ількевича, 1840; Іжопольського) і загадок (Лучкая, 1830; Ількевича, 1840; Боровиковського, 1841 і Балагура-Головацького, 1847). Проводила тій літературі Україна і то більше Задніпрська, де Харків був средоточієм просвіщеня руського.

Писателі із сеї доби на Україні, Волині і Поділлі суть:

А. Павловський, сочинитель граматики язика руського (Петерсб[ург], 1818). Єсть то радше тілько зачерк і то плохий. В ній помістив малий словарець і деякі отривки віршем і прозою, не лихо добрані, але його чудноє правописанє зражаєт читателя.

П. Гулак-Артемовський, один з найперших поетів руських, іздав казки. По мнінію Євецького, не всегда чисто руським язиком написані.

Т. Падура, знакомитий поет. Поезії його вийшли під написом «Українки» (Варш[ава], 1844). Суть то очаровательні воспоминаня із старого биту України, з гомоном всіх чутій молодецтва і дівоцтва; досить буде набилити: «Веслярі і Гандзя з Самари».

Г. Квітка (Основ’яненко, † 1843). Іздав він повісті в двох книгах під надписом: «Малороссийские повести» (Моск[ва], 1834 і 1835) 18; в первій книзі майстерськи совершенна повість «Маруся», в другій — «Роби добре — добре буде» 19. Окроме того, єще писав комедіо-оперу «Сватане»20 (Харк[ів], 1836). Взяв він собі за задане представити в різних очерках многообразноє житє миру, що при своїй знаємості серця людського в розмаїтім положеню уміє іскусно доконати. Прото такоє совершенство в окремішніх характерах і свіжість барв. Окроме того, одзначаються єго сочиненія при чистім предложенію дивно легкою сплавностю.

О. Бодянський (Материнка) іздав казки 21 (Моск[ва], 1835), то єсть повісті мирські, гладким віршем розказані, де много таланту об’являє в пластиці.

Тополинський (Тополя), поет, іздав трагедію «Чари» (Моск[ва], 1837) — єсть то здраматизованая при-/168/года з думи «Не ходи, Грицю, на вечерницю», в котрій представив великий образ із житя мирського, навіть отчасти з талантом.

А. Метлинський (Могила), знакомитий поет. Поезії єго вийшли під надписом: «Думки і пісні та ще дещо» (Харк[ів], 1839), в котрих повно ревного чутя і мечт молодої, ємкої душі; досить набилити: «Дитинасиротина» і «Гетьман». Окроме того, звісний він яко переводчик із старочеського повісті «Бенеш Германіє» і пісень, также пісень народних угорсько-словенських і сербських; з польського А. Міцкевича «Морлак у Венеції», А. Є. Одинця «Виправа», С. Вітвіцького «Дорога», А. Суходольського «Чорнобровка»; з чеського В. Челяковського «Нічна розмова», «Милий з милою» і «Смерть царя» і з Коллара одного сонета. Напосліди переложив він єще нескілько віршів з німецького А. Матіссона, Т. Кернера, А. Гріна, А. Еленшлегера і Ф. Улянда.

М. Костомаров (Галка), знаменитий поет; іздав трагедію «Сава Чалий» (Харк[ів], 1838), розвитую із преданій миру і пісні, в котрій проявляється знаменитий талант. Окроме того, іздав збірник дрібних віршів під надписом: «Баллады украинские» (Харк[ів], 1839) і «Вітка» (Харк[ів], 1840), в котрих при меткості і сплавності повно вдохновенія; особенно ударяє «Перебийніс» 22. Окроме того, переложив з старочеського пісні і з польського А. Міцкевича «Панич і дівчина» і одну народну пісню із новогречеського.

Т. Кипрієнко іздав «Малороссийские повести и рассказы» (Моск[ва], 1840) — суть то образи із житя миру демонологічеського; особенно залицяється «Недобрий віщун».

Є. Гребінка, знакомитий поет, іздав «Малороссийские приказки» (Петерсб[ург], 1834; втор[оє] ізд[аніє], 1836) — суть то байки езопичеські, отчасти переложені із І. Крилова, отчасти питомого творенія, межи ними деякі рідкої красоти. Також переложив з О. Пушкіна поему «Полтава» (Моск[ва], 1835) 23. Окроме того, єсть він іздателем новорічника «Ластівка» (Петерсб[ург], 1841), в котрім сам виступив прозою в предисловії «Так собі, до земляків» і на закінчене «До зобачення» в забавній бесіді; так же суть там і його вірші. Побіч него виступили: в прозі Основ’яненко в повісті «Сердешна Оксана», отличаючійся різкою одтінкою характе-/169/рів, і в гуморесках — «Пархимове снідання» і «На пущання як зав’язано», з своїм рідким талантом; П. Куліш в легкій повісті «Циган»; Д*** в повісті «Дуб»; напосліди два виривки із І. Котляревського комедіо-опери «Москаль-чарівник». А у віршах виступили: Л. Боровиковський — в ліричеських поезіях, з котрих найбільше ударяєт «Волох», также суть там його байки езопичеські, окроме перевод [з] О. Пушкіна «Зимній вечер»; А. Чужбинський — в поезіях, межи котрими ударяєт «Прощання»; В. Забіла — в дрібних віршах, із’являючих при меткості гарную чувственность; Т. Шевченко в образі із житя миру демонологічеського — «Причинна» і в елегії на честь Котляревського, окроме того, єсть єще отривок з єго поеми «Гайдамаки»; П. Писаревський — в ліричеськім вірші і байці; П. Кореницький — у вірші ліричеськім; І. Мартовецький — у вірші ліричеськім; напосліди С. Шереперя 24 — в переводі із Г. Державіна «Мірошник».

 

Т. Шевченко, знакомитий поет, іздав свої вірші під надписом: «Чигринський Кобзар»25 (Петерсб[ург], 1840; втор[оє] ізд[аніє] 1844), в котрих повно ревного чутя; межи ними відличаються «Підкова» і «Тарасова ніч», із іншого взгляду ударяє «Катерина». Окроме того, іздав єще поеми: «Гайдамаки» (Петерс[бург], 1841; втор[оє] ізд[аніє] 1844), «Тризна» (Петерсб[ург], 1844) і «Гамалія» (Петерсб[ург], 1844), де ся отбиває великий талант драматичеський. В рукописі зостаєт превосходная єго поема «Кавказ».

К. Гейнче, поет, іздав комедіо-оперу «Поворот запорожців з Требизонди» (Київ, 1842), де досить таланту оказує в розказах.

І. Луєв писав «Правдива історія Русі», в духу одвітнім теперішнім потребам взагалі, а Русі в особенності, — в рукописі.

А. Корсун іздав «Сніп», український новорічник (Харків, 1841), де сам виступив з зібранієм приказок миру під надписом: «Українські повір’я», досить занимательно оповіданих, у них прозою отозва до краянів. Окроме того, суть там єго дрібні вірші, а межи ними отличаєся елегія «Коханка» і переводи пісень старочеських і із чеського В. Челяковського «Велика панахида», В. Ганки «Серце» (hnew), «Горе» (žalost'), «На себе», «Гарна дівчина» (smil). Побіч него виступили: /170/ Є. Галка — в трагедії «Переяславська ніч», де розвинув ненасущний талант драматичеський, окроме того, в переводі з англійського Байрона мелодій єврейських; П. Кореницький — в поемі сатиричеській «Вечерниці», славно розказаній; Стефан Писаревський — в нескілько віршах дрібних; Петро Писаревський — в красно розвитій ідилії «Стецько», можебилиця, і в двох байках езопичеських; М. Петренко — в красних думках; М. Писаревська — в переводі з італіянського вірша Петрарки.

Єще набиляю І. Сенельникова ([П.] Довгоносенка), А. Шпигоцького, П. Куліша, В. Забілу і І. Тихорського, о котрих зовсім нічого не вмію повісти.

В Галіції для образованя руського язика много причинився теперішній митрополит Михаїл Левицький, дай му, боже, здоров’я, заведенієм шкіл руських для миру 1815 [р.]. Однак по причині, що єго попередник був попросту неприятелем Русі, спіх в тім взгляді був дуже малий.

Писателі в Галіції суть:

І. Могильницький писав «Граматику руського язика», — в рукописі, также «Послідованє о руськім язику», учено уложене, але не критичеськи.

І. Левицький, автор першої порядної граматики язика руського (Перем[ишль], 1834), теоретичеськи, окроме немногих хиб, добре уложеної, противно, практичеськи зовсім неправильної, судячи із поміщених в ній віршів М. Карамзіна і інших поетів великоруських (російських). Частая взмінка о вищім слозі подає одні внесенія, що сочинитель не поняв перейму середньоруського язика до теперішнього. Окроме того, іздав він также нескілько віршів случайних, навіть досить добрих, і переложив вірші деякі Ф. Шіллера і Й. В. Гетого 26 неконечне скусно. /171/

Сторінка 2 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>