Володимир Винниченко - Слово за тобою, Сталіне! (сторінка 43)

— Ні, я зараз скажу. І сподіваюсь, скажу так, як сказав би кожний з вас і як не раз тут говорилося. Так, товариші, я знаю, що ми могли притишити й без терору невдоволення наших мас. Але тоді б ми мусіли відмовитися од своєї мети. Йосиф Віссаріонович не раз виясняв це нам. Перед нами весь час нашої революції грізно стояло й стоїть питання: задоволення шлунку чи світова революція? Ми раз-у-раз вибирали світову революцію і жертвували шлунком наших народів. Але, товариші, наші маси (як і маси всіх націй) складаються не з героїв, а з простих людей, для яких на першому місці стоять їхні шлунки. І тому вони скиглять, бузять, протестують, бунтуються і тим, звичайно розхитують колективну волю. А тому, розуміється, ми мусіли і мусимо вживати усіх засобів проти цього зла. І найреальнішим, найдужчим засобом, повторяю, виявив себе засіб терору, практикований всіма революціонерами. І тепер ми маємо апарат страху такий удосконалений і могутній, що, здавалось би, могли б спокійно покластися на нього. Але...

Дев'ятий на мить зупинився, щоб притягти пильнішу увагу до того, що мав далі сказати.

— ... але чи можемо ми, товариші, справді покластись на нього? Чи має він досить сили, щоб хоч спинити в критичний момент підривну дію невдоволення? Крім того: чи не творить цей засіб таких сил, які діють виразно проти нас? Чи не став уже цей засіб тепер подібним до тих медикаментів, які з часом дають більше шкоди пацієнтові, ніж користи?

І Дев'ятий знову провів поглядом по обличчях. У них уже помічалась гостра напруженість. Сталін зиркнув кілька разів на доповідача, спустив очі на папери і черкав олівцем. А доповідач швиденько подивився в конспект: "Реакція на страх і терор. Брехня (приклади в усіх галузях). Камуфляж (ентузіязм і навіть обогов-лювання). Лицемірство. Підлабузництво. Ненависть (приклади)."

І все тим самим спокійним, навіть діловитим тоном, почав викладати, розвивати й доводити прикладами пункт за пунктом. На диво, його все менш і менш перебивали. Тільки дехто перезирався між собою, дехто дуже уважно дивився в свої нотатки, дехто не зводив очей з Сталіна, немов чогось ждучи від нього. Але Сталін усе черкав олівцем і навіть не зиркав на доповідача. А той провадив далі:

— Отже, товариші, в результаті цього всього в Радянському Союзі мусіло виробитись таке становище, що величезна більшість нашого народу мусить бути ненадійною. І ми, власне, безпорадні, товариші, перед силою цього масового камуфляжу. На кого ми можемо покластися, ви знаєте, можете поручитись за когонебудь? Як вам усім відомо, ця сила діє в усіх установах. А надто там, де говорить шлунок і розпуста. Директори заводів, голови колгоспів, керівники кооперативів — це переважно по суті казнокради, фальшівники відчитів, хабарники, але назовні — ентузіясти-комуністи й борці за революцію. Ми їх ловимо на брехні, фальшуванні, шахрайстві, караємо їх, але чи це помагає, скажіть самі? Отже, як ми можемо покластися на них, коли вибухне війна? Ви пригадуєте собі, як поводились такі елементи під час наступу німців?

— А ти пригадуєш собі, що вони за це мали? — крикнув голос зліва.

— Пригадую. Хто був свідком того, ще й тепер тремтить од самої згадки про те, — тихо сказав Дев'ятий і зараз же підняв голос:

— Але я ще і ще раз питаю: чи страх і терор дійсно дають нам тепер, я підкреслюю, товариші, тепер, потрібну нам певність і силу? Чи не переростають нас події й розвиток відносин у нас? Чи не одстаємо ми? Страх не може давати певности нікому. Та от, товариші, дозвольте мені бути вже цілком одвертим, от ми, керівники нашої держави і революції, ми теж не забезпечені від страху. Кожний директор, генерал, міні-стер, член Центрального Комітету та навіть кожний член оцього високого й могутнього органу, в якому ми оце маємо честь засідати, теж не вільний від цього психічного чинника, кожного з нас може бути запідозрено в якомусь ухилі, в недисциплінованості, в недбальстві, арештовано, піддано під допит і, можливо, ліквідовано. Кожний боїться доносу і кожен боїться не донести.

— Брехня! . .. Як ти смієш?? — залунали крики.

— Ти судиш по собі? — кинув хтось зблизька.

Сталін мовчки пильно вдивлявся в обличчя Дев'ятого. Дев'ятий, ніби знав, яка має бути реакція, спокійно посміхнувся.

— Ні, товариші, сьогодні я якраз не можу судити по собі. Нещодавно — так, я був таким самим. Тепер — ні. Тепер я не маю страху, я його ліквідував, а тому я не маю потреби брехати. Я дав собі розкіш правди. І тому можу говорити все, що я вважаю за правду, яка, на мою думку, може бути корисною нам. Можу все критикувати, про всіх говорити одверто, пропонувати речі, які можуть комунєбуть здаватися єретичними. Можу, бо не боюсь ніяких непорозумінь, підозрінь, закидів у зраді чи в чому іншому. А не боюсь тому, що, кажу вам, ліквідував страх. Отже ви повинні бачити, що мною керують тільки інтереси правди, як я її розумію, а не що інше. Я даю собі розкіш правди і плачу за цю розкіш найвищою ціною.

І Дев'ятий з чудним і немов би лукавим усміхом обвів зібрання очима, які, здавалось, стали занадто блискучими. Обличчя товаришів були повернені до нього з напруженою увагою: чоловік явно грав своїм життям. Сталін щось написав на папірці і посунув його до третього сусіди зліва. Той прочитав і глянув на Сталіна, але цей дивився вже собі на папери, — відповіді, значить, не вимагалось. Дев'ятий, розуміється, помітив це і голосно сказав з тим самим усміхом:

— Повторюю, Иосифе Віссаріоновичу, я кажу тепер тільки правду і більше того, що я маю сказати, у мене за душею нема. І я хочу сказати його з доброї волі, без жодного примусу і страху. Так що, коли ти хочеш почути ніяк не підроблену правду, то дай мені договорити до кінця.

Сталін на момент зупинив на ньому погляд і сказав:

— Говори далі. Дев'ятий нахилив голову.

— Дякую. Говорю далі. Але до попереднього, товариші, дозвольте додати, що, може, й уся наша справа матиме якунебудь маленьку користь од мого звільнення, від страху. Бо воно покаже вам деякі речі так, як ми не часто1 бачимо їх тут. Наприклад: ми маємо маленький і цілком логічний нахил трошки себе обдурювати і вірити, що народи СРСР якщо не з ентузіязмом, то з довір'ям, спокоєм, а то й любов'ю ставляться до нашого режиму й готові захищати його всіма силами свого тіла й душі. Мій висновок, товариші, базований на реальних фактах і логічних аксіомах, є той, що такого ставлення у величезної більшості населення Радянського Союзу не тільки нема, але й ніяк не може бути, що таке ставлення було б противне всім елементарним біологічним і психологічним законам. За цими законами, страх ніяк не може викликати спокою, довір'я, веселости, любови. Навпаки: він у всіх живих істот на землі викликає неспокій, недовір'я, пригнічення, ненависть. Дозволю собі надужити вашим терпінням і повторити вже сказане: як вияви цих почувань у нас небезпечні і для влади і для тих, хто їх має, то вони приховуються, камуфлюються виявами спокою, довір'я, любови, навіть ентузіязму. І часто буває, товариші, що там, де є найбільша ненависть, там вживається найбільшого камуфляжу, ентузіязму. Щодо мене, товариші, скажу вам по щирості, я тепер з огидою чи, краще сказати, з сумом і болем, слухаю ці крики наших юрб, крики радости, веселости, відданости нашій владі.

Ті товариші, які читали лист одного з політичних злочинців із концтабору, пам'ятають, мабуть, як він писав про "термітів". У тому листі було багато дурниць і помилок, але його слова про те, що будівлю нашого Союзу безперестанно підточують мовчазні, непомітні терміти, є до деякої міри правильні. Поскільки є ненависть, постільки мусить бути й підточування, тим чи іншим способом. Це — теж аксіома, товариші. А наскільки ми вже підточені, цього ніхто сказати не може.

Наші міністерства внутрішніх справ і державної безпеки так само, на жаль, не можуть сказати. І ми не можемо бути певними, чи й вони вже не підточені, чи й серед них нема термітів.

І Дев'ятий повернув голову до керівників цих міністерств, а за ним машинально повернулись і інші голови.

— Якщо судити по тобі, то, можливо, що й там вони є, — спокійно проговорив певний себе голос. — Але вміємо їх викорінювати. Пам'ятай це.

— Далі, Дев'ятий, далі! — сказав Сталін. Дев'ятий прихилив голову до конспекту й зараз же продовжував:

— Оце наш великий духовий мінус. Чи є він у нашого противника на Заході? Треба сказати чесно, товариші: ні, немає. У нього є свої мінуси духового характеру, але вони не такої сили, як оцей наш. Там є класова боротьба, там є класовий визиск, там є обурення на експлуататорів, паразитів, насильників, але нема постійної, затаєної, і тому найнебезпечнішої ненависти, як у нас. Це — нам добре відомий факт, і не ховаймо його самі від себе. А краще врахуймо його в наш воєнний балянс.

І от постає питання: коли вибухне війна, на чиєму боці буде більше шансів на перемогу, якщо може бути мова про чиюнебудь перемогу в цій війні? Але про це мова буде далі. Чи можемо ми її здобути, товариші? Я одверто кажу свою думку: ні, ми не можемо її здобути. Навіть, коли б ми були цілком рівні з Заходом фізичними силами, то ми б не перемогли через отой наш великий духовий мінус. Як тільки почнеться війна, або, ще краще, коли противник хоч частково ступить на нашу територію, зараз же почне діяти отой "духовий фактор", почнуться повстання в нашому запіллі. Та візьміть саму Україну, де й тепер термітизм має цілі повстанські армії. Вони тепер розпорошені серед населення, але при першій нагоді готові об'єднатися у справжні армії. А сателіти? А оті всі чехи, румуни, поляки, болгари і інші? Там не буде дії отого духового орактора? отого термітизму?

— Ми скрутимо йому в одну мить голову, твоєму термітизмові!

— Правильно! Але з умовою, що ми матимемо блискавичну перемогу. Так, ми можемо її мати в Евроігі в один місяць. А далі? А Америку, головного ворога, зможемо в один місяць, чи навіть рік мати? При найбільшому оптимізмі ніхто з присутніх тут, я думаю, не зможе сказати, що ми в силі це зробити. Ми, можливо, могли б через якийсь час перемогти, напруживши свої сили до неймовїрности. Але... але тут, товариші, виступає отой духовий чинник. Ми напруженням сил викликали вже отой термітизм і скупчену опозицію населення, її тепер стримують наші органи страху. Але під час війни та ще при посиленому напруженні та опозиція прорветься, населення прийде в сказ одчаю і наша армія стане на його бік. Наша поразка буде така сама катастрофічна, як була поразка царизму. Нас могла б, повторюю, урятувати тільки блискавична перемога. Але вона неможлива.

— Значить, що? Переможе Америка?

— Так вони сподіваються, що, дійсно, переможе Америка. Але я, товариші, скажу, що вони помиляються. І Америка не переможе. Бо й вона не зможе мати блискавичної перемоги, бо й вона не зможе за кілька тижнів поставити нас на коліна. Кілька років тому ще могла б, а тепер уже занадто пізно. Ми не дамо так швидко покінчити з нами. А довга війна страшна як нам, так і їм. І ми, і вони це добре розуміємо. І тому і ми, і вони так кричимо про мир і стараємось тихенько ухопити противника за горло.

І для того ми, обидва табори, налягаємо головним чином на отой "духовий чинник", вживаючи різних способів, стараємось підірвати довір'я до свого противника у всіх народів; ослабити його власну волю, викликаючи в нього зневіру в свою силу, дефетизм; посилити невдоволення серед його мас. Вони покладають надії на термітів у нас, на дію законів часу, економіки, біології, психології і іншого. І все разом, думають вони, скупчить у наших масах таку енергію, що вона вибухне в тій чи. іншій формі революцією і знищить наш лад. Але те саме, товариші, ми думаємо про них. Ми так само покладаємо багато надій на дію тих самих законів та на термітів у них, на компартії або, як вони їх звуть, на "п'яті колони". Ми рахуємо, що капіталізм кінецькінцем під дією оцих сил упаде, викличе у себе революцію, і ми досягнемо своєї мети без війни.

Але чи це реальні рахунки, товариші? Чи не є це просто ховання голови в пісок? Чиї не ясно повинно бути кожному вдумливому політикові, що тепер революція у нас, ні у них неможлива. І ми, і вони так багато думаємо про неї й так старанно робимо їй аборти, що вона не має сил жити ні у нас, ні у них. Доба збройних революцій скінчилась, товариші. Це треба визнати чесно і сміливо.

По зібранні промигнув невиразний рух, і всі очі зупинились, немов у чеканні, на постаті Сталіна і ближчих до нього товаришів. Але Сталін усе так само сидів непорушно і ніби байдуже, тільки раз чи два перезирнувшись з сусідою зліва. А Дев'ятий зробив: наголос:

— Я підкреслюю, товариші: збройних революцій. Себто вони можуть виникати й тепер, але перемагати вони можуть тільки в країнах мало розвинених, Південної Америки, Азії, які на світову кон'юнктуру майже жодного впливу не мають.

Є ще на Заході політики, які себе заколисують (не без нашої їм допомоги) теорією мирного співжиття двох систем, капіталістичної-й комуністичної, так званого "еквілібру сил". Вони не розуміють чи удають, ніби не розуміють, що це співжиття абсолютно неможливе. Але, правду сказати, величезна більшість свідомих політично людей у цю байку не вірить. І розумні політики вживають її хібащо для того, щоб нею знесилити волю у противника і посилити ті чинники, які мають розвалити ввесь його лад. Проповідуючи ввесь час це співжиття, наші хитрі противники вдають, ніби не розуміють, що для нас мирне, закостеніле співжиття з ними, це повільне самогубство. А хто ж хоче кінчати своє життя самогубством, коли перед ним є можливість героїчного досягнення його мети? Так само на Заході є багато таких політиків, які, теж мабуть од страху війни, тішать себе думкою, що взагалі можна буде обійтись без гарячої війни, самим хронічним, постійним тертям у холодній війні. Ці люди так само мало знайомі з законами фізики. Вони не знають, очевидно, що тертя, довге й сильне, двох палиць одна об одну неодмінно дає вогонь. Холодна війна і є оце небезпечне тертя палиць капіталістичної й комуністичної одна об одну. Досить посилити рух палиць і цілком несподівано для них обох може спалахнути вогонь. Це закон природи, товариші.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_slovo_za_toboiu_staline.docx)Volodimir_vinnichenko_slovo_za_toboiu_staline.docx
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_slovo_za_toboiu_staline.fb2)Volodimir_vinnichenko_slovo_za_toboiu_staline.fb2