Володимир Винниченко - Слово за тобою, Сталіне! (сторінка 6)

Дев'ятий прийняв його з тією самою привітністю, з якою приймав його з того дня, коли товариш Іваненко в Харкові при замаху на Дев'ятого захистив його своїм тілом і призначену для того кулю спинив своєю рукою. Рана нижче ліктя була не серйозна, але загроза життю Дев'ятого була смертельна. А потім ця привітність перейшла в чисту дружбу, а особливо в час війни, після того, як вони обидва трохи не попали, відступаючи, в руки німців і як Іваненко вдруге врятував Дев'ятого, несучи його перевтомленого на своїй спині кілька кілометрів.

— Ну, здоров, здоров! Сідай тут, ближче до каміну, до вогню. Чув, чув про твою зустріч з братом. Супер-коньячку хочеш?

— З охотою, будь ласка.

Перед каміном два фотелі, між ними невеличкий столик, а на ньому карафка з червоно-бурою рідиною, тарілочка з нарізаними скибочками цитрини, цукор, цигарки, попільничка. В каміні, не зважаючи на центральний опал, горіли товсті дровиняки й потріскуючи гралися іскрами. На високих вікнах важко висіли товстелезні зелені завіси, а на письмовому столі лила на нижню половину кімнати молочне світло солідна лям-па під зеленим абажуром.

Дев'ятий налив у келішки суперконьяку (коньяк змішаний з чистим спиртом), стукнув вінцем об вінце й сказав:

— За твоє!

— За твоє!

Коли Іваненко витер хусткою губи, Дев'ятий підсунув до нього шабатурку з цигарками:

— А тепер закурюй і кажи, в чому річ. Я маю для тебе сорок хвилин. Досить буде?

— О, цілком!

— Щоб заощадити час, попереджаю, що мені все відоме про тебе, навіть про твою сьогоднішню розмову з Бєлутіним. Я спеціяльно прохав його тримати мене в курсі цієї сумної справи. Отже...

— Спасибі за увагу. Так, от, я скажу коротко. Ти, значить, знаєш, що я хочу перевірити, чи існує та могутня, чи хоч яканебудь організація термітів. Організація! Що окремі терміти існують, ми це знаємо, і я їх чимало виловив під різними назвами. Але тепер хочу оцих, що діють уночі й чекають ра н к у. "Ніч і ранок". Хе-хе! Що це: маячіння, хитрість, чи якась дійсність? Оце я хочу вияснити. Але чого я хочу від тебе? От чого...

Іваненко на секунду зробив павзу.

— Мені треба, щоб мене за мій засіб викрити термітів потім не покарали, щоб мій гачок, на який я буду ловити термітів, не пришили мені, як мою віру й ціль. Тому я хочу наперед викласти його зміст тобі. І попрохати в тебе поради й ухвали.

— Добре. Катай. Тільки спочатку випий до кінця. Дев'ятий сам докінчив свій келих і налив у нього

знову, а потім Іваненкові.

— Так от, гачок мій такий (не стільки гачок, як принада на ньому). На гачку повинна бути дуже приваблива принада. Це — принцип, якого я дотримуюсь раз-у-раз у моїй ловлі ворогів. А тут я хочу вжити особливо привабливої для термітів: скасування радянської влади.

— О-о? — з усміхом і цікавістю протягнув Дев'ятий.

— Але, розуміється, не в чистому вигляді, а в гарно закамуфльованому. Запитати терміта просто: хочеш скасування більшовизму — була б наївність, він би відповів обуренням і доносом на запитування. Але запитати його: хочеш миру на землі, та ще миру, який проголошує сам Сталін, це інша річ. Тут терміт повинен ухопити принаду, а з нею разом і гачок, гачок скасування більшовизму.

— Яким чином? — підвів брови догори Дев'ятий і зупинив на півдорозі до рота чарку.

Іваненко посміхнувся і поправив біля ока бинт, який боляче врізався в перенісся. Від цього руху в ранках відчувся гострий біль і в той же момент Степан Петрович з холодком моторошности заціпенів: йому здавалось, що за нахиленою на лікті постаттю Дев'ятого мигнула сива голова Марка. То, розуміється, був кудлатий дим цигарки Дев'ятого, Степан це тієї ж миті зрозумів, але почуття було таке гидке, що він аж заплющив око. Та зараз же розплющив його, вхопив свою чарку, перехилив її в рот і з веселою злістю заговорив:

— Яким чином? А от яким. Я буду заводити розмови про мир. Тема така, що всякий терміт (та й не терміт) без страху й обережности повинен підтримати її. Але який мир. Отут іще приємніша принада: мир, мовляв, без війни, а шляхом мирного порозуміння між Сходом і Заходом, між Радянським Союзом і Америкою. А яке ж саме порозуміння? Отут знов таки не то що нічого небезпечного для терміта, а, навпаки, зовсім невинне: порозуміння, мовляв, таке, що капіталісти на Заході будуть потроху віддавати свої підприємства робітникам.

— А за це? — вставив Дев'ятий.

— А за це, мовляв, не буде війни, атомних бомб руїн, а так само, розуміється, революцій, розстрілів і такого іншого...

— Себто, чого "такого іншого"? Нас? Коли революції не буде, то, значить, і нас не буде? Правда? Така принада?

І Дев'ятий з понурим усміхом кинув цигарку в камін.

— Оця сама, ти прекрасно ухопив мою ідею. І от: який висновок будуть робити слухачі, як саме будуть реагувати на т ак и й мир, це й буде мені показувати: терміт чи не терміт.

— Ну, вони ж не будуть зобов'язані з тобою говорити, — раптом з утомою сказав Дев'ятий.

— Вони не зможуть відмовитись. Я хочу, щоб Бєлуґін дав мені кореспондентську картку "Правди". Я, мовляв, від газети роблю маленьку, не офіційну анкету, збираю вислови громадської думки, як поставились би радянські громадяни до такої концепції миру. Я їх трошки знаю, цих громадян. На цій принаді я їх і буду ловити. Особливо обережних рибок я буду попередньо готувати: приємно погодувати їх, випити з ними, поінтимничати і через годину-дві терміт повинен буде показати свої щелепці, якими він гризе радянську батьківщину.

Дев'ятий невідривно дивився в камін на оранжові язики вогню і не відомо було, чи чув він товариша Іваненка.

— Так, — тихо промовив він, — ти може, спіймаєш, двох, трьох, десятьох термітів, може, і цілу якусь примітивну організацію намацаєш. Добре. Це — потрібне, корисне, необхідне. Але.. . але є дещо ще потрібніше. І коли ти зможеш його зробити, я скажу тобі від себе й від інших велике спасибі.

— Яз радістю. Що ж саме?

Дев'ятий помовчав і потім перевів на Іваненка очі, в яких тепер уже виразно стояла якась сумна втома.

— Викрий нам не тільки термітів, але й те почуття, що є в термітів (і не термітів) до нашої влади. Організації термітної може і не бути. І Бєлуґін, і інші товариші, всі ви цікавитесь: божевільний чи не божевільний був твій брат; правду, чи неправду він написав у листі. Я думаю, що не в цьому річ. Усе може бути неправдою в тому листі, вигадкою божевілля чи помсти. Але одне в ньому правдиве і безперечно реальне: це оте страшне пекуче чуття ненависти, якою повен лист. Пам'ятаєш ту силу ненависти, яка вирішила питання нашої перемоги над німцями? Хто погнав Гітлера з Радянського Союзу? Американські танки? Наша урядова організація? Партійне керівництво? Х-хе! Без тієї сили ненависти народу до гітлеризму вони були б дитячими цяцьками. Та ота сама сила і кидала сотні наших людей в обійми Гітлера. Сила ненависти, — що тут ховатись перед самим собою? — сила ненависти до нашого режиму. Так от, ти викрий: яка саме є тепер сила там у глибинах нашої землі. Наші офіційні органи державної поліції щоденно подають нам звідомлення, але я їм не вірю. Я не знаю, що в них правда, що неправда. І ніхто не знає. І самі ті, що роблять ці звідомлення, не знають. Наші нижчі органи охорони щодня виловлюють по Союзу тисячі ворогів радянської влади. Тисячі наших Бєлуґіних, більших, менших, по всій радянській державі роблять слідства, допити, виривають признання, підписи. З нас дивуються: нащо нам ці підписи, адже ми можемо робити з арештованими все, що хочемо. Ні, підписи конечні, бо інакше як ми, вищі інстанції, можемо знати, на якій підставі кого арештовано, заслано, ліквідовано. Це, розуміється, формальність. Але без неї була б цілковита сваволя дрібних урядовців, хаос, анархія. Але на підставі отих зізнань і підписів вищі урядовці роблять оті звідомлення. А ми, на підставі цих звідомлень, робимо свої висновки і даємо директиви всій державній машині. Але чи ці звідомлення правильні? Чи відбивають вони дійсний стан речей у Союзі? Я пам'ятаю звідомлення перед війною (та й під час неї) і пам'ятаю, скільки в них виявилось потім неправди. Нам треба, Степане, правди, яка б вона не була! Нам треба знати, на що ми спираємось, на щось міцне, чи на... будівлю, підгризену термітами. Ти розумієш мене?

Степан гостро вдивлявся в Дев'ятого своїм одним оком і нарешті сказав:

— Я тебе розумію, Дев'ятий. Але це завдання для мене ще... небезпечніше, ніж проста ловитва термітів.

— Чому так?

— Тому, що я не зможу жодними фактами довести тієї правди, яку я бачитиму, чи своїх вражень і висновків. Коли вони будуть песимістичні, мене візьмуть за дефетиста, за сіяча зневіри, за безвольника, за...

Дев'ятий нетерпляче махнув на нього рукою.

— Чекай! Цю анкету ти даси мені, а не комусь. Офіційно ти роби свою термітну анкету, лови термітів на своїй принаді, хапай, души, тим краще. Але мені роби окрему, мою. Розумієш? А за це я тобі обіцяю взяти тебе під свій захист, які б не були результати твоїх анкет. Чуєш?

— Чую, — роздумливо сказав Степан. — І все ж таки це — надзвичайно трудне завдання. Але я спробую хоч трішки виконати його.

— Спробуй, Степане. Ти маєш великі здібності для того. Розуміється, що може зробити одна людина? Але часом одна здібна, щира, незалежна людина може зробити більше, ніж сотні залежних бюрократів. Отже хоч трішечки промацай, — але щиро! — цю страшну ентузіястичну шкуру радянської маси: що є під її ентузіязмом? Пройди до інтелігентів, робітників, селян, партійних, безпартійних, до всіх: що в їхніх душах? Ех, коли б я не був тим, що є, пішов би я з тобою "в народ", як колись у юнацтві ходив. І заздрю я тобі, Стьопо: от ти візьмеш собі якийсь чужий пашпорт, одягнешся, як схочеш, матимеш змогу вільно рухатись, говорити з людьми, спостерігати. А я, а ми в Кремлі? Що ми маємо? Це ж, голубчику, позолочена велика клітка або краще: тюрма. Ну, та хай! Ще по чарці?

І він налив по вінця келішки, цокнув своїм об Степанів і сказав:

— За успіх твоєї анкети, який би він не був! Ну, хоч кілька десятків промацай. Знаєш методу Ґалюпа в Америці: відповідь кількох тисяч на запитання анкети відбиває можливу відповідь мільйонів. Тут розуміється, буде не те, але все ж таки... Хоч крихітку справжньої правди привези!

Степан Петрович випив коньяк, витер губи й поправив бинт, який знову врізався в перенісся.

— Добре, я постараюсь проробити й цю анкету. А тепер дозволь мені попрохати в тебе поради. Як на твою думку: треба мені прочитати листа брата Марка моїм дітям та іншим братам, чи не треба?

Дев'ятий не зразу відповів.

— А для чого, власне, читати їм? Степан неохоче посміхнувся.

— А чому не читати? Довідаються, що я — сексот? А що ж у цьому негарного? Навпаки, цим треба пишатися.

— Так, але не "негарне", а секретне. І це — не твій особистий секрет, а державний.

— Я думаю, що діти й напевно брати давно його знають. А прочитати його треба через те, що коли не я, то терміти копію його можуть підкинути дітям. І тоді дія його буде гірша.

— А ти все ж таки так віриш у термітів?

— До певної міри мушу вірити. Коли б їх не було, то не було б ні тюрем, ні концтаборів.

— Е, тюрми, концтабори! Багато в них справжніх термітів? От у цьому ж і є суть загадки, яку я тебе прохав промацати. Ну, що ж, зрештою, прочитати своїм листа можна. Тільки попередь, щоб зміст його нікуди поза них не. вийшов.

— О, це само собою! Та й без попередження вони, самі розуміють, — це ж і для них загроза. Отже на випадок якогось "непорозуміння" чи то з приводу анкети чи доносу, я, значить, можу рахувати на твою поміч і захист?

— Цілком, Степане. Не зраджу. Ти знаєш мене. Степан рвучко підвівся й зворушено простягнув руку

Дев'ятому.

— Ну, тепер я маю вдесятеро більше сил для свого завдання. Через місяць, або, може, через два, я думаю, зможу привезти відповідь на обидві анкети.

— Ти куди хочеш їхати? — тримаючи руку Степана в своїй, спитав Дев'ятий.

— На Україну! В гніздо термітів. Там повинен бути їхній центр, якщо він взагалі існує. Можливо, десь-у Донбасі він купчиться, серед шахтарів.

— Ну, хай тобі щастить викрити його. А так само хоч кінчик хвостика справжньої живої правди. Бувай!

Степан Іваненко у відповідь стиснув руку Дев'ятого так, що самому заболіли ранки на щоці и вийшов із кабінету таким рішучим кроком, ніби там, зараз же за порогом, були терміти.

Розділ 5

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_slovo_za_toboiu_staline.docx)Volodimir_vinnichenko_slovo_za_toboiu_staline.docx
Скачать этот файл (Volodimir_vinnichenko_slovo_za_toboiu_staline.fb2)Volodimir_vinnichenko_slovo_za_toboiu_staline.fb2