Остап Вишня - Мисливські усмішки (збірник) (сторінка 16)

А так - щученята, щупаченята, щупачки, щупелята, -  такi траплялись! Брехати не буду!

1956

 

 

САМІ СОБI ШКIДНИКИ

Колись, давненько вже, поїхав я навеснi до одного мого доброго приятеля, директора радгоспу на чудеснiй нашiй Полтавщинi.

Просто так поїхав: на лани подивитися, на луки, на зеленi веснянi пшеницi...

Та й ходили ото ми з приятелем межами та обнiжками, рвали сокирки, волошки, чудесну ромашку.

Директор прикидав, який у нього має бути цього року врожай, ремствував, що в пшеницi березки чимало, синi волошки й нiжнi сокирки та дзвоники виривав люто i кидав на межу:

- Бур'ян! Шкiдники!

- Красивi ж, -  я кажу, -  квiти!

- Красивi, та вреднi. Краще б я цiї краси не бачив. Бiльше б центнерiв у мене в засiках зерна було.

- Та то так! -  кажу.

- Я б краще, -  каже директор, -  гектарiв би два-три видiлив, щоб насадовити там i волошок, і сокирок, i ромашки, i березки, i дзвоникiв... Для таких, як ти. Iдiть i любуйтеся, рвiть, робiть букети та вiнки. А щоб вони менi не стирчали, отут серед жита та пшеницi... На тих двох гектарах хай би собi поети декламували:

Колокольчики мои,

Цветики степные...

- Ох, як би було добре, щоб уже не бачити на пшеничних та на житнiх ланах отих "степных цветиков", -  додав директор.

В цей час директор якось так раптово задер догори голову, скинув кашкета, махає ним i кричить:

- Привiт! Привiт! Пожалуйте, пожалуйте!.. Куди це ви лiтали, друзi мої найщирiшiї? Я подивився вгору. Над нами летiла величезна зграя чибiсiв.

- От якби рушниця, -  кажу я, -  можна було б кiлька штук з одного пострiлу збити! Скiльки ж їх!

- Я б тебе, -  каже директор, -  стрельнув. Я б тебе так стрельнув, що навряд чи ти б пiсля того вже стрiляв...

I серйозно каже.

- А що таке? - питаю.

- Та ти знаєш, що для мене оцi птахи значать? Та я б кожному з них по карбованцю б у день платив, якби вони вмiли брати.

- За вiщо?

- Та ти ж нiчого не знаєш! Дивись: сiдають, сiдають, сiдають. Ах, ви ж мої хорошi, - дивлячись, як сiдають на полi чибiси, ласкаво говорить мiй директор. -  То ж у мене бурякова плантацiя. Буряки зiйшли добре, дружно. I на тобi: озима совка, пiд'їдень. Та як чесонула! Пропали, думаю, буряки. Я й рiвчаки покопав, i людей змобiлiзував... А черви тої, ну, як черви! Коли де не вiзьмись - чибiси! Оця зграя! Сiли на мої буряки та як чусонули совку! Аж дим iде. Та так полюбили мої буряки, - щодня на них пасуться. Полетять кудись, чи на рiчку, чи на озера, води нап'ються й знову на буряки. Бурячки в мене тепер ростуть, а я собi посвистую... Нарада була оце в райземвiддiлi про боротьбу з озимою совкою. Питають в мене:

- А як у вас, Федоре Михайловичу, справи з совкою?

- У мене, -  кажу, -  благополучно. Спочатку було чималенько її з'явилося, ну я вжив заходiв, -  знищив.

- Як?

- Як? Так, як i всi. Канави, людей змобiлiзував... Взагалi - вжив рiшучих заходiв. А про чибiсiв мовчу. Голова зборiв на директора та на агрономiв:

- От бачите, -  каже, -  як у Федора Михайловича. Вжила людина заходiв, не прогавила, от i наслiдки: совки нема! А ви... -  i т. д. i т. iн.

- Взагалi - я героєм вернувся з наради! Так тепер я заборонив i ходити, й їздити повз буряки, щоб не наполохати моїх найкращих друзiв-чибiсiв! I чим я оддячу? Пiвлiтри ж їм не поставиш! А їй-богу, я б їм банкета влаштував! А ти - стрiлять. Я б себе стрельнув!

 

* * *

Птахи - друзi нашi.

Це всiм вiдомо, i доводити цього не треба. Колись у дитинствi ми видирали пташинi яйця, руйнували пташинi гнiзда.

Не було це, розумiється, масове винищення наших чудесних пташенят, бiльше зазнавали лиха вiд таких, як ми були, безштанних агресорiв, - горобцi. Ми лазили попiд стрiхами, а в клунi чи в хлiвi гасали по бантинах, засовуючи руки в солом'янi дiрки, де на м'якому пiр'ячку намацували тепленькi рябесенькi яєчка.

Як ми туди видиралися - i досi недопойму.

Тепер би нiколи не видерся.

I перелазиш з бантини на бантину, аж доки в тебе не сприснуть руки i не погирить тебе нечиста сила вниз.

Гепнеш було так, що самому годi пiдвестися.

Тодi бiжать мати або баба, беруть тебе на руки, несуть додому, по дорозi дотовкують, приказуючи:

- Та в людей же ж i бешиха, i шкарлятин, i обклади, i кiр. Прибирає ж таки господь потроху. А мого, маковцвiтного, нiщо не бере. Сам собi голову скрутить. Лазитимеш, лазитимеш по бантинах?! Лазитимеш? А тодi скажуть, що мати не доглядiла! Гасатимеш, гасатимеш, гасатимеш?!

Покладуть на лаву, а тодi до сестри:

- Бiжи скорiш до баби Мелашки та скажи, що мати прохали, хай прийдуть! Йванько, скажи, заслаб. Та щоб менi одна нога тут, а друга там! Та втри носа, як у хату до баби входитимеш, та не забудь сказати: "Драстуйте!"

А тодi нахиляться та:

- Де тобi болить, синочку?

- Отут, мамо!

- Боже мiй, боже мiй! I чого б ото я лазив, i чого б ото я падав?!.

- Я не буду бiльше, мамо!

- Так i калiкою ж можна бути. Боже мiй, боже мiй. Дуже болить?

- Дуже.

- О царице моя небесна. Хоч би баба Мелашка скорше. Може, тобi молочка?

Приходить баба Мелашка, шепчуть, варять якесь зiлля.

- Та вмочи чистеньку ганчiрочку в оце зiллячко й прикладеш. Воно й полегшає.

Пiсля такої гороб'ячої аварiї довгенько було одвертаєшся вiд бантини, i вiд горобцiв:

- Подохли б вони йому! Горобцi! Терпiли вiд хлопчакiв i ластiвочки, та й садовi та лiсовi пташки: соловейки, шпаки, щиглики, чижi...

- Я соловейка у верболозi назнав!

Або:

- А горличка, знаєш, де кубельце звила? I не пам'ятаю, щоб хтось вдома чи в школi говорив нам про те, щоб не займали ми, хлопчаки, пташиних гнiздечок.

Хiба ото як принесеш у пазусi додому гороб'ятко-пiдлiтка, ще з "заїдами", та пустиш у хатi, то бабуся, було, скажуть:

- I навiщо б ото я пташенятко мучив? Воно ж іще маненьке. Пусти його, не муч!

 

* * *

Ми знаємо, що дiти трiшки варвари.

Наш обов'язок з дитинства прищеплювати любов        до лрироди, до рослин, до тварин.

I до свiйських, i до диких.

Чи не вiд того нашi птахи i тварини дикi, що ми самi дикi?

Пам'ятаю, був я в Асканiї-Новiй.

Вiдомо, що там аклiматизуються найдикiшi тварини.

Але що мене найбiльше вразило?

В Асканiї тодi був великий ставок, навiть кiлька ставкiв, де багато було дикого птаства: диких качок, гусей, лебедiв i т. iн.

Нiкого вони не боялись, плавали собi спокiйно, коли ви пiдходили до ставка.

Недалечко вiд стежки, пiд очеретом, сидiла на яйцах дика гуска.

А пiд ганком, в будинку, де нас помiстили, спокiйно висиджувала дiточок дика качка-крижень.

Ми ходили по тому ганку, стугонiли, отже, ногами, а крижень спокiйно собi сидiв на гнiздi.

Чому це так?

Тому, що нiхто в Асканiї-Новiй не полохав птахiв, не тюкав на них i не кидав грудками.

Сидить в нас усерединi якась така лиха личина, що нiяк ти не можеш спокiйно утриматися, як побачиш щось дике.

От вгледить хтось, примiром, зайця. Хоч вiн малий, хоч вiн старий, чи ж вiн стримається, щоб зразу не:

- А-ря-ря! Тю! Тю! Тю! Ф'юїть! Го! Го! Го! Заєць з переляку вже в другiй областi, а вiн бiжить за ним i арярякає:

- А-ря-ря! А-ря-ря!

Я нiяк не можу забути Л. М. Толстого, як вiн змалював, пам'ятаєте, бариню.

Їхала бариня санками, взимку, значить. Снiгу було багато. Бариня, як бариня, в мiховiй ротондi i т. д. I вискочив заєць. Так бариня не втрималась, вискочила iз саней i помчала, арярякаючи, за тим зайцем. Упiймати хотiла. Бiжить, плутається в ротондi, падає... А бiжить i арярякає.

Як це характерно! Як це типово!

А дику козу, коли ми побачимо:

I "тю!", i "го-го-го!", i "аря-ря-ря!"

Так хiба ж пiсля цього тварини не будуть дикi?

А скiльки знаємо прикладiв, коли в заповiдниках чи в заказниках тi ж самi зайцi, тi ж самi дикi кози вiд людей не тiкають, людей не бояться i часто-густо пiдходять до людини й беруть корм iз людських рук.

Та хiба не можна всю нашу чудесну країну зробити таким заповiдником?!

Це - залежить од самих нас!

 

* * *

Серед птахiв i серед звiрiв дуже небагато є шкiдливих.

Звичайно, не можна милувати таких птахiв, як деякi кiбцi, щулiки, як сiра ворона i т. д., що нищать корисних птахiв.

I їх самих, i їхнi гнiзда треба нищити, руйнувати.

Не можна, ясна рiч, залишати в спокої вовчi лiгва i самих вовкiв, цих ворогiв нашого господарства.

А яке ми маємо право руйнувати, наприклад, качачi гнiзда?

А ми ж знаємо, що по деяких мiсцях навеснi мiсцевi пожильцi виїздять човнами на морськi коси, на озера i збирають повнiсiнькi човни качачих яєць.

Хiба ми не знаємо, що серед нас чимало є "мисливцiв", що назнавши лисичачу нору з маленькими лисиченятами, беруть лопати, йдуть i розкопують тi нори, нищачи цiлi лисичачi виводки.

Хiба ми не знаємо, що єсть "мисливцi", що не слiдкують за своїми собаками-гончаками, собаки бiгають-навеснi по полю й нищать маленьких зайченят.

Прибiжить такий собака додому, пузо в нього як не лусне, а хазяїн ляпає його по пузi й самозадоволено всмiхається:

- Ну, скiльки сьогоднi зайченят iсхамкав? Га?

I це роблять не дiти. Далеко не дiти!

Ясно, що в таких батькiв i дiти такi, що не минають жодного пташиного кубельця...

Боротися з цим нам треба люто.

 

* * *

А вiзьмiть нищення по наших рiчках та по ставках риби гранатами та пляшками з вапном. Це ж звiрство?

Скiльки гине малька вiд такого вибуху. А ми робимо. А коли скажеш такому "рибальцi":

- Що ви ото робите? Навiщо ви нищите рибу? Вiн на вас подивиться i прохрипить:

- Що? Мо' хочеш спробувати бомби? Паняй, доки цiлий!

 

* * *

I родина, i школа, i пiонери, i комсомольцi, i мисливськi товариства, i вся громадськiсть повиннi взятися за охорону нашої чарiвної природи: i птахiв, i звiрiв, i садiв, i лiсiв...

Не можна сказати, що в цiй справi в нас нiчого не робиться.

Робиться.

Є у нас i юннати, i школа, i пiонери не стоять осторонь вiд охорони нашої природи, але цей рух, рух за природничий розквiт нашої Батькiвщини має бути всенародним.

Берегти треба наше багатство, наше народне господарство!

Берегти як зiницю ока!

Нема стiльки шкiдникiв серед тварин, як є їх серед нас, серед людей!

Ми - самi собi шкiдники!

 

БЕНГАЛЬСЬКИЙ ТИГР

Полювати бенгальського тигра треба їхати в Бенгалiю, бо це не простий тигр, як бачите, а бенгальський. Чому нас iнтересує саме бенгальський тигр?

Тому вiн нас iнтересує, що бенгальський тигр найбiльший з усiх тигрiв на свiтi, тому що завдовжки вiн 2,5-3 метри i що самий хвiст у нього 80-95 сантиметрiв, так що, коли вам не пощастить заполювати цiлого тигра, а одбити в нього тiльки хвоста, то й тодi ви все-таки "имеете вещь".

- Де Бенгалiя? - питаєте.

На Бенгалiю з Києва треба їхати так:

Як минете Василькiв, Мотовилiвку i Фастiв - берiть не на Бердичiв, а на Жмеринку. Потiм на Вапнярку, Роздiльну й доїздiть до Одеси. З Одеси на Дарданелли, потiм на Суецький канал, звiдтам уже не так далеко до Iндiї.

Приїхавши в Iндiю, питайте, як вам пройти на Брамапутру.

Слово "Брамапутра", щоправда, щодо вимови трудне, але їхавши на пароплавi, ви частiше його самi собi проказуйте, щоб навчитися його вимовляти, а то буде й вам, як Даниловi Кiндратовичу, що приїхав уже до Iндiї, а там i запитав:

- Де тут, -  питає, -  Путрамабра?

Нiхто, певна рiч, з iндусiв йому не мiг на це нiчого вiдповiсти, - так вiн, бiдолаха, й вернувся додому без тигра.

Брамапутра, -  та це ви й самi, положим, знаєте! - це рiчка в Бенгалiї.

Коли ви до неї дiйдете, там недалечко тече ще одна рiчка - Ганг, -  так от мiж Брамапутрою й Гангом, у джунглях, найбiльше плодиться бенгальських, або, як їх ще взивають, -  королiвських тигрiв.

Отам їх i полюйте.

Перед полюванням, майте на увазi, треба вам буде вибити довкола всi кобри i всi гримучi змiї, щоб, бува, котра не вкусила, перехворiти на тропiчну малярiю, -  чи на жовту, чи на червону, це вже яка кому до вподоби, -  потiм уже й полювати.

Хлiба з собою берiть тiльки на дорогу, доки до Бенгалiї доїдете, а в Бенгалiї там на кожному кроцi, як у нас бузина, росте хлiбне дерево, - круглий рiк на ньому ростуть плоди, -  ну, як нашi книшi.

Тепер вони, щоправда, там по карточках, та проте не без того, щоб не можна було у Багдадi на базарi в якого-небудь раджi карточку купити... Гадаю що можна.

Iндiйський раджа - це володар цiлої величезної в Iндiї округи, вiн сам призначає, як от наш райторгвiддiл, зав картковим бюро, i не може бути, щоб той зав давав йому тiльки одну хлiбну картку...

Тигра полюють, як ви знаєте, для того, щоб винищувати цього страшного звiра, що наводить жах на цiлу округу, нападаючи на худобу, i навiть на людину.

Полюють його i для того, щоб мати величезну чудесну шкуру, смугасту й пухку, що так прикрашає собою кабiнет хороброго мисливця.

А ще полюють, добуваючи тигровi великi й страшнi пазури, висушують їх, труть на порошок i п'ють той порошок для хоробростi.

Iндуси, китайцi та iншi схiднi народи глибоко вiрять в чудодiйну силу порошкiв з тигрячих пазурiв i платять за них грубi грошi.

Як випити, вони кажуть, один тiльки такий порошок, можна набити тигрiв силу.

Одно кепсько: щоб мати цей порошок, треба, виходить, убивати тигра, а щоб убити тигра, треба, виходить, мати порошок.

Ну, нiчого: бувши вiд природи хоч i не дуже, сказать, хоробрими, але ж не зовсiм, сказать, i лякливими, - обходитимемось на першiй тигрячiй охотi без порошкiв, бо як довели останнi дослiди над порошками з тигрячих пазурiв - вплив їх на людський органiзм сильно закрiпительний.

А вiд цього й хоробрiсть!

Ну, що ж, коли нема, так нема!

Будемо, значить, крiпитись не порошками, а духом!

А в деяких випадках при полюваннi тигра такi порошки, як ви самi побачите, можуть навiть пошкодити.

* * *

Способiв охоти на тигра є кiлька.

Є спосiб з диктом i з молотком, про який менi розповiдав один iз досвiдчених охотникiв на тигрiв.

Полягає вiн ось у чiм.

Берете ви аркуш дикту, так, приблизно, з метр у квадратi i невеличкий молоток.

Iдете в джунглi, мiж Брамапутрою й Гангом, i, щоб привернути на себе увагу бенгальського тигра, на ввесь голос спiваєте:

Та не жалько менi 

Та й нi на кого,

Тiльки жалько менi

На отця свого...

Тигр почує, i вже не ви його, а вiн вас почне полювати.

Тут уже ви будьте уважним i пильним, щоб не прогавити того моменту, коли тигр припаде до землi й, люто б'ючи себе хвостом по боках, приготується стрибнути i зробити з вас попередню перед антилопою закуску.

Як тiльки вiн стрибоне, ви раптово повертайтесь до нього й наставляйте дикта.

Тигр ударить всiма чотирма лапами в дикт i страшними своїми пазурами проб'є його.

Отут ви теж гав не ловiть: зразу ж швидко-швидко-швидко бийте молотком по пазурах i загинайте їх, пристукуючи до дикту.

I все!

Пригвожджений до дикту тигр уже не страшний звiр, а немiчне кошеня.

Ви вже тодi можете з його шкуру чи з живота здирати, чи, вдаривши кинджалом у серце, покiнчити з ним, а потiм уже бiлувати...

Майте тiльки на увазi, що бити тигра по пазурах, загинаючи їх до дикту, треба все-таки обережно, щоб не пошкодити пазурiв, бо ви ж знаєте, яка то цiнна рiч, що з неї виробляються хоробрi порошки.

Декотрi мисливцi, нервуючись, забувають про це й гатять по пазурах з усiєї сили, псуючи їх i позбавляючись через це такого цiнного матерiалу.

 

* * *

Дуже поширений i, треба сказати, дуже непоганий спосiб полювати на тигра iз слоном.

Таким способом полюють тигрiв iндуськi раджi й англiйськi лорди, що приїздять у гостi до iндуських раджiв, а тi вже частують їх, своїх дорогих гостей, охотою на тигрiв.

Перед цим індуськi раджi заздалегiдь принаджують до певного мiсця тигрiв, ставлячи протягом кiлькох тижнiв принаду з не зовсiм ще померлих, а вже до роботи не придатних тубiльцiв.

Коли англiйськi лорди поприїздять до iндуських раджiв у гостi i побачать, як ведуть тубiльця на принаду, вони роблять тому тубiльцевi ручкою i милостиво кажуть:

- Гуд бай!

Тигри, мiж iншим, iдуть на принаду не тiльки з тубiльцiв, а й з худоби: з корiв, свиней, овець i т. iн., але такої принади їм не ставлять, бо тодi не буде чим деяким англiйським лордам принаджувати польсько-шляхетних жовнiрiв генералiв Андерса, Бур-Комаровського та iнших арцишевських рачкевичiв.

Тигрiв, отже, принаджено.

Тодi приводять приручених слонiв, сiдлають їх такими нiби куренями, тiльки не з лiщини сплетених i соломою вшитими (англiйськi лорди й iндуськi раджi таких куренiв не люблять!), а зробленi тi куренi iз слонової костi й ушитi єдвабом.

Вантажать у тi куренi спочатку вiскi, бефи, пудинги й шампанею, а потiм уже англiйських лордiв, iндуських раджiв та камердинерiв.

Вишукується пiдроздiл тубiльцiв, щоб оточити те мiсце, де тигрiв принаджено, та наганяти їх на високопоставлених у куренях мисливцiв.

Ну, лорди й раджi їдуть, п'ють вiскi й шампанею, їдять бефи й пудинги, а тубiльцi наганяють на них тигрiв.

Як тiльки шасне мiж лiанами тигр, англiйський лорд каже iндiйському раджi:

- Подерж-но мого пудинга, - я його потiм доїм! А потiм до камердинера:

- Подай рушницю!

Камердинер подає рушницю, англiйський лорд стрiляє в те мiсце, де прошаснув тигр.

Лунає пострiл, за ним лунає одчайдушний крик, i падає мертвий тубiлець iз пiдроздiлу, що наганяє звiра на високопоставлених у куренях охотникiв.

Англiйський лорд задоволене усмiхається i говорить:

- Iєс!

А потiм уже доїдає пудинг.

Далi полювання йде таким чином: тубiльцi вбивають тигрiв, здiймають iз них шкури, англiйськi лорди везуть тi шкури додому, там їх вiдповiдно обробляють, пригвинчують до голови золоту дощечку з вигравiруваним написом:

КОРОЛIВСЬКИЙ ТИГР

ЗАБИВ У БЕНГАЛIЇ (ДАТА)

ВЛАСНОРУЧНО ЛОРД СЕСIЛЬ-КИСIЛЬ

А потiм уже в палатi лордiв.

Нi! Стоп-стоп-стоп! Нiколи полiтики ми торкатись не будемо, а то ще допишешся до того, що лорд Сесiль-Кисiль подасть в палату лордiв нiби бiлль про те, що треба бiльше з Бенгалiї вивезти худоби та пшеницi, бо й грецьким монархiстам треба, i польсько-шляхетським жовнiрам треба, i гiтлерюгендовi, i бандерам треба... Стоп! Анi слова про полiтику!

Отакий, значить, спосiб полювати тигрiв iз слонами. Ми з вами, слава тобi господи, i не лорди англiйськi, і не раджi iндуськi, отже, нам з вами таку пишну охоту на тигрiв органiзувати тяжко.

Можна, звичайно, взяти напрокат слона або в зоологiчному садку, або в цирку, -  але багато з ним клопоту, доки його до Бенгалiї довезеш та поки навчишся молоточком iз гвiздочком ним керувати.

Там, у Бенгалiї, позичити слона в якого-небудь раджi теж навряд чи пощастить, бо ви ж, слава богу, не англiйський лорд...

Клопотний, одне слово, для нас iз вами такий спосiб охотиться на тигрiв.

Проте його нам, як мисливцям, знати треба! Для цього й пишемо!

 

* * *

Непоганий i такий iще спосiб.

Викопується величезна й глибочезна яма на стежцi, якою тигри до Брамапутри ходять воду пити.

Яма та зверху добре маскується всякими вiтами, лiанами, тропiчною папороттю i т. iн.

Тигри йдуть воду пити увечерi, як уже смеркне.

На цей час ви залазьте в ту яму.

Залiзли й сидiть тихо-тихо.

Нi курити, нi чхати, нi кашляти не можна, бо наполохаєте тигра.

Ось iде тигр.

Вiн не зовсiм iще очухався пiсля сну, потягається, позiхає, чухає за вухом...

Ну, й не помiтить, коли: шелесть у яму!

Ви зразу накидайтеся на нього й лоскочiть.

Тигри страшенно лоскоту бояться... (Через те, мiж iншим, вони дуже ревнивi!)

Як тiльки ви його вхопили обома руками попiд пахвами, вiн зразу починає страшенно реготатись.

Але ви не пускайте його, боже вас борони! - бо з'їсть!

Лоскочiть, i лоскочiть, i лоскочiть!

Вiн качатиметься, регочучись, по ямi, i ви качайтесь iз ним...

Аж поки вiн не крикне:

- Ой, не можу! Пусти!

I ляже, мов непритомний.

Але ви ще з пiвгодини полоскочiть, тодi пускайте.

Готовий!

Залоскотаний тигр мертвiший од мертвого.

 

* * *

Ще про один спосiб охоти на тигрiв хочеться менi розповiсти.

Клопiтний вiн трохи теж, але для нас iз вами приступний.

Клопiтний вiн саме через те, що перед тим, як його вживати, тривалої треба тренiровки в перегонах на чималi дистанцiї.

Чимало часу треба загаяти, щоб прудко й довго могли ви бiгти, весь час позад себе озираючись.

Але нiхто ж нам з вами не заборонить мiсяцiв зо три тренiруватись годин по три-чотири щодня, бiгаючи спочатку на одному хоча б з київських стадiонiв, а потiм по перетятiй мiсцевостi.

Навпаки, всi думатимуть, що ви до фiзькультурної олiмпiади готуєтесь, i всi вас вiтатимуть.

Добре на таку тренiровку брати вашого пса, краще - хорта, а як хорта нема, тодi гончака, -  можна й кунделя, тiльки щоб прудкий був.

Коли вже ви у своїх вправах дiйдете такого стану, що випереджатимете кунделя, - тодi вже можна їхати до Бенгалiї на тигра.

Порошкiв iз тигрячих пазурiв уживати при цьому способi охоти категорично не слiд, бо, як ми знаємо, порошки тi, закрiпляючи, надають охотниковi хоробростi, а тут треба не хоробростi, а якраз навпаки.

Тут треба легенької полохливостi, при якiй набагато збiльшується швидкiсть вашого алюру.

Приїздите ви в Бенгалiю, знаходите тигра, показуєтесь йому, - вiн одразу ж почне охотитись за вами.

Ви це знаєте, з цього не розгублюєтесь i свiдомо ведете його за собою на заранi намiчену вами галявину.

Мiж Брамапутрою й Гангом трапляються величенькi шматки степу, де пасуться жирафи, антилопи, носороги й iншi травоїднi тварини.

Отуди ви тигра й ведiть.

Iз зброї ви маєте при собi тiльки кинджал - i бiльше нічого.

Поки ви виведете тигра на галявину, вiн уже буде нервуватись, лютувати, зубами клацати i ось-ось стрибне! ось-ось стрибне!

Вийшовши на галявину, зразу бiжiть!

Тигр, розумiється, за вами...

Отут i пригодиться ваша тренiровка...

Ви бiжiть i частенько озирайтесь, поглядаючи на тигра.

Це не тiльки для того, щоб знати, чи не наздоганяє вiн вас, - головне тут не прогавити, коли вiн пiдсковзнеться.

А пiдсковзнеться вiн обов'язково.

Хоч який би був сухий степ, - все одно настане момент, коли вiн розчахнеться й упаде.

Тодi ви зразу на його i кинджал йому в серце.

Тигр - ваш!

 

* * *

Охота на тигра, як бачите, небезпечна i клопiтна. А найтруднiше в їй це те, що заполювати бенгальського тигра можна тiльки в Бенгалiї, а туди дуже далеко їхати.

Будемо сподіватися, що з часом чи Бенгалія до нас наблизиться, чи ми наблизимося до Бенгалії, бо клімат як спостерігають тепер досвідчені географи, міняється.

От — тоді ми пополюємо!

Бо заздалегідь уже будемо знати всі способи охоти на тигра, з якими оце ми вас познайомили.

 

ЕПIЛОГ

Не люблю епiлогiв!

Краще я, бувши людиною абсолютно не егоїстичною, гукну:

- Хай живе трудяще людство! Хай живе молода радiсть i радiсна молодь!

Не забудьте тiльки, товаришi, ось чого:

1) Бережiть пташинi гнiзда!

2) Винищуйте бродячих собак!

3) Кажiть усiм замiсть "Драстуйте" "Боже тебе борони зруйнувати гнiздо дикої качки!". Коли вашого знайомого здивує ваше привiтання, пояснiть йому, iродовi, що з качиних яєць вилупляться прекраснi пухнато-жовтенькi каченята, що тi каченята виростуть i поробляться дорослими крижнями або чирятами, що тi крижнi або чирята будуть робити вранiшнi й вечiрнi перельотi, що перельоти тi - така краса, така розкiш, якої вiн, iрод, нiколи нiгде не бачив i не побачить. А коли йому, дияволовi, обов'язково хочеться щось таке видрати, хай видере в себе лiву нiздрю. Тодi всi знатимуть, що вiн не любить природи i що взагалi вiн "сєроводород".

4) Любiть собак кровних i бережiть їх.

I благо вам буде, i довголiтнi будете на землi...

До побачення!

1956

 

 

 

 

 

 

Сторінка 16 з 16 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 > У кінець >>

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.docx)Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.docx
Скачать этот файл (Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.fb2)Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.fb2