Остап Вишня - Мисливські усмішки (збірник) (сторінка 7)

- Чого тебе, -  питаю я в приятеля, -  чорти перекинули?

- Ба-ба-ба-ла-лансу не вийшло!

- Ну, випий, то зiгрiєшся, в тебе ж там є? - кажу йому.

-- Нема!

- Пiрнула?

- Нi, ще до того, як перекинувся, пiрнула!

- Ага! Розумiю! -  кажу.

А гуси летять, а гуси летять!

I все на тiм мiсцi, де була бочка, сiдають.

- Ну, що ж далi? - питає приятель.

- Кричи, -  кажу:

Гуси, гуси, гусенята,

Вiзьмiть мене на крилята -

Та понесiть до матiнки.

- До матiнки, -  каже вiн, -  далеко! А от якби на гiiч!

1946

 

 

ПЕРЕПIЛКА

Чудесна пташка. Мiнiатюрна курочка. Сiренька, з чорненькими на пiр'ячку крапочками. Вилупить свої жовтенькi пухнатi перепеленятка, отакусiнькi, водить їх за собою й квокче. Ах, ти ж моя матiнко-квочечко!

Та де ж тобi квоктати, коли ти ж сама ще курчатко? А квокче! По-справжньому квокче, i на ворога кидається, як вiн її дiтонькам загрожує. Нiчого не поробиш: мама! Мати! Ота мати, що про неї дiтки нашi спiвають:

Десь була, десь була перепiлочка,

Десь була, десь була невеличенька.

Ось вона впала,

До землi припала...

Любить наш народ перепiлку: i в дитинствi любить,, i в зрiлах лiтах її вiн любить.

От, примiром, iде полем заклопотаний голова артiлi. Голова в голови розколюється од думок рiзних:

- А чи закiнчили сьогоднi шаровку?

- А чи пропололи озиму пшеницю?

- А чи...

- А чи...

Раптом iз яровой пшеницi стаккато:

- Пать-падьом!

- Пать-падьом!

- Пать-падьом!

Зморшки на лобi в голови розгладжуються, очi яснiшають, все обличчя лагiднiшає, розгортаються на його вустах пелюстки усмiшки, вiн зупиняється I починає рахувати:

- Раз! Два! Три! Чотири! Ах, б'є! Ах, сукин кот, i б'є ж!

От i вiдпочила в голови голова!

Любить наш народ перепела i тодi, коли вiн у сiтчанiй клiтцi пiд стрiхою у дворi б'є!

Любить наш народ перепела і тодi, коли його повна ринка i коли вiн, присмачений сметаною, стоїть на столiв а хазяйка у вишиванiй сорочцi паляницю крає.

Чудесна пташка!

"Вечiр.

Нiч..."

Хай дарує менi Павло Григорович Тичина на цей невеличкий плагiат, -  я це роблю навмисне, щоб нагадати йому, що вiн укупi з усiм радянським народом теж любить перепiлку.

От коли вже лiтнiй вечiр настає - я в цей час до матерi:

- Мамо, я з дiдом Махтеєм перепели пiду ловити!

- Ще не набiгався?

- Пустiть, мамо! Їй-бо, пустiть!

- I коли воно набiгається? Цiлiсiнький божий день, ну, як та дзига!

- Можна, мамо? Я слухатимусь, їй-бо, слухатимусь! Мати мовчить, i не сопуть, i не лаються! То вже я знаю, що можна!

Зразу в хату, окраєць хлiба за пазуху - i до ворiт. А мати:

- Ти хоч чумарчинку накинь!

- Ат! - кидаєте ви, i вистрибом, вистрибом, не шляхом, а по зеленому споришi мчите до дiда Махтея, що живуть у Василлi, на забаштах, i що їхнiй Павло нашу Степаниду держить.

Бiжиш i знаєш, що в дiда Махтея в кишенi вже ма-нок отой, що так робить: "Сюр-сюр! Сюр-сюр!", - так, як перепiлочка до себе перепела кличе. Так i дiд Махтей сидiтимуть i перепiлок пiд сiтку вабитимуть.

А сiтка тоненька-тоненька (ой, як же ж чудесно дiд Махтей умiють такi сiтки виплiтати - i на перепелiв, i на рибу, i на метелики!) - так сiтка, нiби найнiжнiше вирiзування, що Ганна собi ним сорочки мережить, -  вона вже у дiда в кошику лежить, а бiля кошика стоїть клiтка, сiткою напнута.

У ту клiтку дiд упiйманого перепела пускатимуть, i не пруттям клiтка заплетена, а напнута сiткою, щоб як битиметься в клiтцi впiйманий перепел, так щоб вiн собi об пруття голiвки не побив.

Сильно дуже стрибають у клiтцi впiйманi перепели, на волю хочуть вирватись, i до кровi розбивають собi голiвки об тверде пруття. А вiд сiтки вони тiльки одскакують, i нiчого їм не робиться.

- Драстуйте, дiдусю! - хекаєте ви.

- Здоров, здоров! - кажуть дiд Махтей.

- Пiдемо, дiдусю? - боязко запитуєте ви, i так вам хочеться аж у самiсiньку душу дiдусевi вскочити. -  Пiдемо? Ох, i патьпадьомкали, як з татком з сiножатi їхав! Штук сто! От патьпадьомкали!

- Патьпадьомкали, кажеш?

- Ой, дiдусю! I досi аж у вухах лящить!

- Лящить, кажеш?

- Ох, i лящить! Штук сто!

- Сто, кажеш?

- А мо' й цiла копа?

- Копа, кажеш? А що бiльше - чи копа, чи ^ сто?

- Копа, дiдусю, бiльша! Копа, як яєць, то повнiсiнький кошик!

- А як сто?

- А як сто... Як сто? То то, мабуть, як яєць, то

тiльки на яєчню.

- Iч як! Дуже багато патьпадьомкали? У клiтку не

влiзуть!

Так ми не всiх ловитимемо!

- Ага! Ну, тодi, мабуть, пiдемо. А я думав, що цiлу копу треба ловити, та й злякався! А як можна не всiх, тодi пiдемо!

Ну, тут уже такий iде вистриб, що Бровко починає й собi стрибати, i вже ви на сiнi бiля хлiва верхи на Бровковi сидите й того Бровка лоскочете.

- Не пустуй, -  кажуть дiд, -  бо ще вкусить!

- Не вкусить! - ляскаєте ви й перекидом летите разом з Бровком iз сiна на спориш.

- Ну, збирайся, пiдемо! - кидають дiд.

- А ви, дiдусю, оте, що "сюр-сюр", узяли?

- Взяв!

- А дайте я сюркну! Один тiльки раз!

- Ходiм, ходiм! Потiм сюркнеш!

Пiшли...

Ну, ще раз:

"Вечiр.

Нiч..."  

Власне кажучи, вечiр уже минув, i вже сама нiч!

Я не буду нi в кого запитувати, що таке українська нiч, бо ще сто з гаком лiт тому Микола Васильович Гоголь запитував усiх:

- "Знаете ли вы украинскую ночь?!" I тут же з сумом дорiкав усiм:

- "Нет, вы не знаете украинской ночи!"

Так це ж було бiльш як сто тому лiт!

А за цi сто з гаком лiт, я гадаю, ви вже придивилися i знаєте, що воно таке за українська нiч!

Так що, по-моєму, пояснювати зайве.

Якби тепер я йшов тої ночi з дiдом Махтеєм перепели ловити, я б обов'язково дивився на дiда й думав:

- Та не викручуйтесь, дiдусю, не викручуйтесь, бо спiває у вас душа, їй-бо, спiває:

Нiч яка, господи, мiсячна, зоряна,

Видно, хоч голки збирай...

- А як ваша, дiдусю, душа цiєї пiснi проспiває, ви трохи замислитеся, тяженько про себе зiтхнете, а потiм знову в душi вашiй, дiдусю, зривається:

Мiсяченьку блiдолиций,

За хмару краще б ти сховавсь,

Не свiти, бо вже немає

Тiєї, з котрою кохавсь...

Та не про те менi тої ночi думалось, не про те гадалось! Найголовнiше, що мене цiкавило:

- Чи ж патьпадьомкають? I чи цiла копа патьпадьомкає?

Тiльки-но вийшли за село поза старою грушею, що над шляхом стоїть, звернули на межу, аж ось один:

- Пать-падьом!

- Пать-падьом!

За ним другий, а там iще, й ще, й ще!

- Ага, дiдусю, чуєте?

- Чую!

- А копа буде?

- Двi коли!

- Аж двi? Ого!..

Проходимо далеко, далеко межею. Аж за могилу. А праворуч i лiворуч стiна озимої пшеницi. А на межi ромашки, i молочай, i чебрець, i дзвоники...

Тут уже дiд Махтей зупиняються, витягають з кошика сiтку.

- Держи, -  кажуть.

Я держу з одного боку сiтку, а дiд Махтей її розгортають, розпрямляють.

- Занось!

От ми з дiдом заносимо сiтку й напинаємо її на пшеничнi колоски бiля самої межi.

Дiд тодi витягають манок i починають:

- Сюр-сюр! Сюр-сюр! Сюр-сюр!

Тихо. Дiдусь iзнову:

- Сюр-сюр! Сюр-сюр!

Аж ось лiворуч, мов молотком:

- Пать-падьом!

- Сюр-сюр!

- Пать-падьом!

І на кожне дiдове "сюр-сюр" - все ближче, все ближче нервове "пать-падьом".

Уже чути й пожадливо-пристрасне:

- Ха-вав! Ха-вав!

А за ним одразу й бойове:

- Пать-падьом!

Ось-ось уже близенько вiн! Уже чути, як шелестить пшениця, уже його "ха-вав" i "пать-падьом" нiби бiля самiсiнького вашого вуха!

- Ха-вав!

Вiн уже пiд сiткою! Уже я його бачу! Я бачу, як крутить вiн голiвкою сюди й туди, як на нiжки спинається, шукаючи чарiвну спокусницю!

- Ха-вав!

Дiд Махтей мовчать, вони теж уже його бачать, вони милуються з цього закоханого перелюбця.

- Ха-вав!

Дiд Махтей раптом б'ють у долонi i встають. Переляканий коханець зривається, б'є головою в сiтку й заплутується.

-Ага, парубче, - посмiхається дiд Махтей, виплутуючи сiренького переляканого птаха з сiтки. -  А будеш до чужих молодиць, захекавшись, бiгати? Будеш у гречку стрибати?!

Єсть один!

Вiн пiдстрибує в клiтцi, б'ється голiвкою об м'яку сiтiку i знову падає на дно.

Я не знаю, в кого дужче трiпоче серце - чи в переляканого перепела, чи в мене?

- Та не стрибай, дурнику, не стрибай! - умовляє перепела дiд Махтей i прикриває клiтку свиткою. I знову:

- Сюр-сюр! Сюр-сюр!

I знову десь аж у гречцi:

- Пать-падьом!

I другий уже в клiтцi... I третiй!

Я дивлюсь на небо, а воно глибоке-глибоке та синє-синє, а зiрок тих, зiрок! Скiльки ж кiп тих зiрок на небi?

В очах у мене щось нiби полегесеньку свербить, я кулаками протираю очi i солодко-солодко позiхаю. I ледь-ледь чую, як дiд Махтей говорить:

- Е, парубче, заснув!

А потiм обгортає мене щось тепле. То дiдiв пiджак. I я вже не чую нi "ха-вав", нi "пать-падьом". I тiльки вже пiд ранок, коли дуже-дуже не хочеться з-пiд дiдового пiджака вилазити, чується:

- Вставай, синку, вставай! Додому пiдемо! Там досипатимеш!

Вискакую з-пiд пiджака до клiтки, а там аж сiм!

- Ого!

- Ну, пiшли, синку, пiшли...

З рушницею полюють перепiлки восени, коли вже просо вклоняється хазяїновi повними китицями пшоняної кашi, а навкруги проса, куди оком кинеш, - самi стернi та копи, та скирти...

От тодi на просищi з собакою iнтересно настрiляти повнiсiнький ягдташ перепiлок...

Ситi вони тодi дуже...

Вони запливають тодi жиром i, коли ви їх поскубете, перед вами не птиця, а грудка масла.

Коли полюєте перепiлок з вашим власним собакою, то це найвища насолода.

-- Пiль!

- Бах! Єсть!

- Пiль!

- Бах! Єсть!

Так що ви маєте повне право потiм усiм говорити:

- За якусь годину-півтори мiй Ральф подав менi шiстдесят сiм перепiлок! Насилу встигав.

- Пiль!

- Бах! Єсть!

- Пiль!

- Бах! Єсть!

От собака! Ах, i собака ж!

 

Коли ви прийдете з полювання додому й принесете шiстдесят сiм перепiлок, не забувайте двох правил пiсля перепелячої охоти.

Перше: обов'язково почистiть рушницю!

Друге: не об'їдайтесь!

1946

 

 

ЛОСЬ

Лось, або лiсова корова, плодиться здебiльша по лiсових просторах пiвнiчної частини Батькiвщини нашої - Радянського Союзу.

Забрiдає вiн iнодi i в центральну частину, доходить до Бiлорусiї й до українського Полiсся, але дуже й дуже рiдко.

Одного разу зчинився був гвалт, що пiд Києвом, у Пущi-Водицi, бачили в лiсi лося.

Зiбралися мiсцевi охотники, позаряджали рушницi жаканiвськими кулями, наздогнали того лося, оточили, -  до нього, а вiн не дуже й тiкає, а просто йде на мисливцiв i мукає...

Виявилося, що звичайнiсiнька собi корова, та до того ще й ялiвка, в лiсi заблукалася.

У Києвi одного лося я сам бачив, але не цiлого лося, а саму тiльки голову, але про це трохи згодом.

Лось зветься ще "сохатим".

Чому вiн так зветься, я достеменно не знаю, але, очевидно, через те, щось колись, за давньої давнини, коли мамонтiв у чотирьохлемiшний плуг запрягали, то лосi тягали тiльки соху.

Лось-звiр дуже здоровий: дорослий самець важить iнодi бiльше як тонну.

Отже, заполювати лося - не тiльки гордiсть, а пудiв з пiвсотнi доброї гов'ядини (чи лосятини), не кажучи вже про шкуру, ратицi, хвiст i роги.

А роги в лося величезнi та розложистi - гребiнцiв iз них можна наробити, ну, може, не вагон, а таки чималенько.

Полювати лося - рiч дуже прибуткова, через те ми й узялися розповiсти про спосiб цього полювання, хоч на Українi лосi й не плодяться.

А може, хто й зацiкавиться, кине таке невигiдне дiло, як, примiром, завiдувати продбазою чи продкрамницею, та й подасться у пiвнiчнi лiсовi простори:

- Подамся, -  мовляв, -  на лосiв! I сам прогодуюсь, та й жiнку з дiтками забезпечу.

Для таких оце й пишеться.

Що треба для охоти на лося?

Перш за все, ясно, рушницю. Можна гвинтiвку чи карабiн, можна штуцера, можна й просту собi дубельтiвку, але набої повиннi бути з жаканiвськими кулями. Шротом лося не звалиш.

Обов'язково - лижi, бо полюють лося взимку та ще тодi, коли снiг вiзьметься "настом", тобто вкриється такою собi, нiби крижаною, скоринкою. Лижi тодi не провалюються в снiг, а легко пливуть поверх снiгу, -  тiєю скоринкою-настом.

Харчiв так мiсяцiв на два, бо полювання, як ви потiм побачите, потребує чималого часу.

Величеньку дiжку, щоб у нiй можна було засолити пудiв з п'ятдесят лосятини.

- Пудiв з п'ять солi!

За наших часiв уже треба брати i короткохвильову радiостанцiю.

Та оце, мабуть, i все.

Зрозумiло, звичайно, що одягатись треба якнайтеплiше: кожух, капелюха, тепла бiлизна, теплий костюм, а на ноги унти чи пiми, простi повстяники навряд чв витримають такий похiд.

Так ото зiбрались i кажете дружинi й дiтям:

- До побачення! Вирушаю на лося!

З тим, значить, вантажитесь у вагон, i їдете на пiвнiч: можна в Архангельський край, можна й у Вологодську або Кiровську область.

До обласного центра ви не їдьте, бо в самiм обласнiм мiстi лосi не водяться, вони на периферiї.

Краще всього висiдати на якiйсь невеличкiй залiзничнiй станцiї, серед дрiмучого, безкрайого лiсу,

Висiли.

Невже треба вас iще вчити й того, як приладити всi отi причандали: дiжку, сiль, харчi i т. iн., щоб вони теж за вами їхали?

Зрозумiла рiч, що на пiдводу тут розраховувати нема чого, отже, треба вмiти змайструвати вузько-довгi саночки!

Сокиру, товаришi, сокиру не забудьте! I потрiбний метраж вiрьовок! I гвiздки!

Обладнавши все як слiд, надягайте лижi, запрягайтеся в саночки i на лижах весело i прудко вибiгайте в лiс...

I бiжiть собi на лижах: усе лiском, усе лiском.

Коли пощастить, то днiв за два-три наткнетесь на лосячi слiди...

Тут уже вас захопить мисливське хвилювання i пiднесення вашого мисливського духу, i ви покотите, покотите, покотите по лосячому слiду...

Чим далi будете бiгти, ви помiчатимете, що слiди все свiжiшають, свiжiшають, свiжiшають...

Пильно вдивляйтеся вперед!

I ось через галявину, провалюючись у снiг i поклавши на спину свої величезнi розложистi роги, важко мчить "сохатий".

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.docx)Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.docx
Скачать этот файл (Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.fb2)Ostap_vishnia_mislivski_usmishki.fb2