Павло Загребельний - Дума про невмирущого (сторінка 29)

      - Тодi, - захоплюючись, вiв далi Поль, - тепла ванна, чиста бiлизна i спати, спати, спати аж до вечора.

      - А коли нас застукають вартовi? - висловив побоювання Ервiн.

      - Швидше в цьому будинку з'явиться маршал Петен, нiж нашi хоробрi есесiвцi - засмiявся Поль. - Ну, я пiшов на розшуки снiданку й вина.

      - Стривай, - зупинив його Андрiй. - Треба домовитися.

      - Про що ж домовлятися? - розвiв руками Поль i виразно подивився на Бранко, сподiваючись на його пiдтримку.

      Але серб мовчав.

      - Ага, розумiю! - ляснув себе по стегнах француз. - Нашi брати слов'яни вже утворили свiй альянс i виробили спiльну програму дiй, яку зараз запропонують неорганiзованiй масi в особi француза Сампiка й нiмця Гронеманна.

      - Не плети дурниць, Поль, - буркнув Бранко. - Хiба ми не домовлялися втекти, як тiльки трапиться нагода?

      - Де ж ця нагода? - здивувався Поль i навiть озирнувся навкруги, так нiби нагода була якоюсь зримою рiччю i її можна було побачити.

      - Тут, - твердо сказав Андрiй. - В цьому будинку.

      - Ну, ну, - пробурмотiв француз, - не думайте, що я противник свободи й iнших прекрасних речей. Але не станете ж ви заперечувати проти снiданку?

      - Нi, - сказав Бранко,

      - І проти ванни й чистої бiлизни.

      - А чи не буде це мародерством? - обережно запитав Ервiн. - Закони вiйни безжальнi...

      - О милий Ервiн, - поляскав його по плечу Поль, - коли банда Штюльпнагеля грабувала Францiю, вона не задумувалася над такими високими моральними категорiями, як чеснiсть i добропоряднiсть. Я ж хочу взяти в Нiмеччинi всього-на-всього одну пару чистої бiлизни. І хай буде тому соромно, хто подумає щось погане, як кажуть англiйцi. Чи не так, Андре?

      - Мабуть, треба перемiнити не тiльки бiлизну, але й верхнiй одяг, якщо вдасться тут знайти щось пiдходяще, - сказав Андрiй. - Бо втiкати в наших "генеральських" мундирах - це безглуздя.

      - Ти великий практик, Андре! - вигукнув Поль. - Це говорю я, Поль Сампiк, практицизм якого не сягає далi склянки вина й м'якої перини. Отже, вперед, вперед, до бою i звитяги, сини свобод, анфан де ля патрi! [сини вiтчизни (франц.) -- ред.]

      Йому не вистачало нiмецьких слiв, i тому вiн закiнчив фразу своєю рiдною мовою.

      Обов'язки вони подiлили так. Ервiн мав стежити за вартовими й в разi небезпеки подавати сигнали друзям. Поль лаштував снiданок. Андрiй i Бранко повиннi були знайти в будинку необхiдний для всiх чотирьох цивiльний одяг, який замiнив би їм чорнi мундири з жовтими лампасами.

      Снiданок був готовий за пiвгодини. Поль вирiзав з бiлого хлiба два десятки овальних грiнок, змочив їх у сумiшi молока й яєць, пiдсмажив на маргаринi, тодi наклав на грiнки заздалегiдь збитi яєчнi бiлки, густо посипав їх натертим сиром, проробив у бiлках заглиблення й поклав туди по сирому жовтку, посолив i поставив у духовку. Коли жовтки добре запеклися, Поль полив усе це розтопленим маргарином {вiн страшенно шкодував, що в його розпорядженнi немає коров'ячого масла, але де ж його можна було знайти в Нiмеччинi!), притрусив зверху дрiбно накришеною петрушкою i кропом i понiс на стiл. Величезна сковорода шкварчала, булькала, сичала i навiть немовби зiтхала, розповсюджуючи довкола себе такi запаморочливi запахи, що голова йшла обертом.

      - Китайський аромат! Фiрмене блюдо: "Яєчня "бомба-генерал"! - вигукнув весело Поль i опустив на стiл великий бiлий кофейник. Через хвилину до запахiв яєчнi примiшався тонкий аромат мiцного чорного кофе. Вина в будинку не було. У всякому разi, Поль його не знайшов.

      - Прошу за стiл, панове! - жеманно уклонився француз, i всi, навiть Ервiн, без зайвих нагадувань взялися за стiльцi. З вiкна кухнi, де вони збиралися трапезувати, було добре видно вартових, що прогулювалися на протилежному боцi вулицi, тому вони не боялися бути застуканими зненацька. Роки, довгi роки вони не бачили людської їжi, не сидiли за столом, накритим чистою, бiлою скатертиною, не держали в руках тонкої фарфорової чашки, теплої вiд налитої в неї пахучої рiдини. Нiхто з них не пам'ятав, коли сидiв вiн отак у свiтлiй, бiлостiннiй кiмнатi, насолоджуючись затишком, смакуючи наперед прекрасним снiданком, вiдчуваючи теплоту ванни i свiжiсть чистого одягу. Пiсля багатьох десяткiв мiсяцiв поневiрянь, голоду, смертельних небезпек вони збиралися порозкошувати одну-єдину годину, щоб знову з головою пiрнути в свiт небезпек, убивств, туди, де на них будуть полювати, мов на диких звiрiв, де за ними будуть слiдкувати тисячi очей, де на них чигатимуть тисячi вбивць. То невже ж їм не дадуть спокiйно провести цю годину, одну-єдину спокiйну годину за всю вiйну?

      - Дорогi мої товаришi, - пiднесено сказав Поль, - Даруйте менi, але я неодмiнно повинен виголосити промову перед нашим скромним снiданком. Справа в тому...

      І тiєї ж самої митi надворi завила сирена. Вона не була для них чимось несподiваним: тепер тривога в Нiмеччинi вважалася так само звичним явищем, як вiтер або дощ. І все ж вони трохи розгубилися.

      Поль зупинився, не докiнчивши фрази. Ервiн кинувся до вiкна. Бранко прошепотiв щось сердите. Андрiй вiдсмикнув руку, яку було простягнув до сковороди, так нiби там була не яєчня, а гримуча змiя, i лице в нього стало бiле, як глина.

      Чого ти злякався, Коваленку? Хiба ти вперше чуєш цей залiзний голос? Хiба не заставав вiн тебе зненацька посеред бiлого дня, хiба не будив серед темної ночi, вiдбираючи в тебе короткi години перепочинку, примушуючи бiгти в сховище? Хiба ще й досi не звик ти до нього, як звик до вiчних туманiв i дощiв, що висять над нiмецькою землею, до колючого дроту, який, здається, лiтає тут навiть у повiтрi, як лiтають у тебе на Вкраїнi бiлi нитки бабиного лiта, до лайок i побоїв твоїх вартових?

      Нi, Андрiй злякався не виття сирени, вiн не боявся навiть того, що на Марбург от-от можуть налетiти американськi лiтаки й засипати мiсто бомбами, вiн не думав про можливу смерть, яка могла впасти згори, як снiг на голову, - вiн жахнувся вiд думки, що може зiрватися їхня втеча. Адже пiсля оцих довгих гудкiв попередньої тривоги щохвилини можна ждати iнших, коротких, знервованих, полохливих, коли здається, нiби сирени захлинаються, i коли кожен знає, що тепер треба бiгти в бункер. Вони не пiдуть сьогоднi в бомбосховище - хай хоч як галасують вартовi надворi. Але треба ж бути готовими до того, щоб зникнути з будинку, щойно спорожнiють вулицi. А вони й досi не переодягнулися!

      - Забираймо одяг i в пiдвал! - коротко кинув Андрiй, вибiгаючи з кiмнати. Бранко мовчки пiшов за ним. Ервiн ще спостерiгав за вартовими, один з яких став переходити вулицю, обережно наближаючись до будинку. Поль востаннє обвiв поглядом кухню, важко зiтхнув, тодi рiшуче махнув рукою й взяв сковороду.

      - Поснiдаємо бiля нашої бомбесi, - сказав вiн, - Я волiю вiдпливати в гавань Ісусову з набитим шлунком. Хай не думають апостоли, що до них з'явився якийсь голодранець!

      Андрiй повернувся до кухнi.

      - Ви ще тут? - запитав вiн якось надто спокiйно й попросив Ервiна: - Вийди, будь ласка, до вартових i скажи їм, що ми не пiдемо в бункер, бо в нас дуже багато роботи. Бомба зарилася пiд фундамент i вирвати її надзвичайно важко.

      - І передай їм привiт од мене, - жартома додав Поль.

      - Ну, ходiмо, - втомлено промовив Андрiй. Вiй ще був блiдий.

      Вартовий не захотiв i слухати Ервiна.

      - Що-о? - заревiв вiн. - Ви не пiдете до бункера? Накажете й нам стояти отут?

      - Можете спуститися до нас у пiдвал, - спокiйно сказав Ервiн, добре знаючи, що вiн у даному випадку нiчим не рискує.

      - Ти що, пiдiймаєш мене на глум, комунiстична наволоч! - схопився за автомат есесiвець, але уривчастi гудки сирен дали знати про наближення ворожих лiтакiв, i солдат замовк i став дивитися на небо. Однак дивитися йому треба було не на небо, а на сусiднiй будинок, бо саме з-за нього несподiвано вивернулися три американських штурмовики i часто задиркали з своїх крупнокалiберних кулеметiв. Кулi заторохкотiли по вулицi, мов град по бляшаному даху.

      - Прокляття! - гукнув есесiвець i притьмом кинувся в той бiк, де було сховище.

      Ервiн спустився до товаришiв. Вони переодягалися, кваплячись, прислухаючись до того, що дiялося в мiстi. Поль встигав натягати на себе сiрi, випрасуванi штани i водночас запихати в рот яєчню. Бранко в темно-синьому костюмi, з своїм блiдим худорлявим обличчям, облямованим чорною красивою борiдкою, тепер особливо був схожий на художника. Андрiєвi дiстався чорний, лискучий костюм, i вiн уже був зовсiм одягнений, але виявилося, що Коваленко не вмiє зав'язати галстука,

      - Ай-ай, - спiвчутливо похитав головою Поль. - Як же це так, наш хоробрий юначе?

      Для Ервiна залишився коричневий костюм. Побачивши, як вiн завагався, мабуть, не маючи особливого бажання одягати себе в цей не зовсiм приємний колiр, Поль засмiявся:

      - Джентльмени не носять коричневого, як кажуть англiйцi. Але в Нiмеччинi це найлояльнiншй колiр. Тож одягай, дорогий Ервiн, i хай твої спiввiтчизники при зустрiчi мають тебе за якогось гауляйтера.

      - Шкода, що ми не маємо часу поголитися, - тернув себе по щоцi Андрiй.

      - Нiчого, - заспокоїв його Поль. - Ми вiзьмемо в руки плащi i будемо схожi на мандрiвникiв.

      - В Нiмеччинi зараз, здається, не дуже-то полюбляють мандрiвникiв, - сказав Бранко. Всi ж ви читали на станцiях лозунг доктора Геббельса?

      - Редер мюссен роллен фюр ден зiг, уннотiге райзен ферлєнген ден крiг [колеса мусять крутитися для перемоги, непотрiбнi поїздки затягують вiйну (нiм.) -- ред.] - одним подихом випалив Поль. - Чорт з ним, з Геббельсом i з його колесами! Пропоную докiнчити оцю сковороду з виробами мого кулiнарного мистецтва i алонз, анфан! [вперед, дiти (фр.) -- ред.]

      Надворi бомби вже шматували небо i землю, i тугi хвилi повiтря бились об стiни будинкiв i об мiцну брукiвку вузьких вулиць.

      - Пора, - промовив Андрiй i першим ступив на сходи, що вели наверх. Товаришi пiшли за ним.

      Визирнувши з дверей i переконавшись, що вулиця порожня, Андрiй вислизнув з будинку. Коли вiн уже йшов по тротуару, до нього приєдналися друзi.

      - Ми йдемо не попрощавшись, як роблять англiйцi, - востаннє пожартував Поль.

      Тепер треба було мовчати i йти, йти, йти, щоб якомога швидше лишити позад себе це мiсто, сховатися з зелених сутiнках лiсу, що був по той бiк залiзничної колiї. Бомби рвались якраз там, куди прямували втiкачi, але це було навiть краще. Бо де бомби, там завжди пустиня.

      І жоден з них не повiрив сам собi, коли з провулка, якраз звiдти, де хвилину тому вирувала мiшанина металу, полум'я й землi, вийшов полiцай. Вiн був миршавий, старий i кривий на одну ногу. Вiн тяг свою ногу, як тягне побитий собака хвоста. Вiн був один проти чотирьох, але обминути його не було нiякої змоги.

      Полiцай мав за своїми плечима добрих шiсть десяткiв рокiв життя, i цi роки дали йому досвiдченiсть. Вiн уникнув тотальної мобiлiзацiї й не гнив десь у чужiй землi лише завдяки своїй кривiй нозi, але вiн знав, що фюрер може покликати його на фронт навiть з такою ногою, i тому важко було знайти ще одного такого ретельного служаку, як цей полiцай. Вiн сподiвався, що коли до кривої ноги додати ще заслуги по службi - то це вже дасть йому цiлковиту гарантiю уникнути фронту.

      І от тепер, при зустрiчi з чотирма незнайомими молодими чоловiками, якi прогулювалися по мiсту пiд час бомбардування так, нiби це було великоднє свято, досвiдченiсть пiдказувала старому полiцаєвi, що тут не все гаразд, а службистська запопадливiсть примусила його заступити дорогу втiкачам i грубо запитати:

      - Во коммст ду гер? [Куди йдеш? (нiм.) -- ред.]

      Полiцай звертався до Андрiя, який стояв найближче до нього, але Коваленко мовчав. Досить йому було розтулити рота, щоб полiцай зрозумiв, що перед ним - iноземець.

      - Во крiгст ду мантель? [Де взяв плащ? (нiм.) -- ред.] - допитувався полiцай, щупаючи пучкою новiсiнький макiнтош, який висiв у Андрiя на зiгнутiй в лiктi руцi, i пiдозрiло оглядаючи неголенi обличчя зустрiчних.

      - Якого чорта сiпаєш? - виступив наперед Ервiн. - Ми їдемо з фронту у вiдпустку. Зiйшли з поїзда прогулятися.

      - Документи? - простягнув руку полiцай.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Pavlo_zagrebelniy_duma_pro_nevmirushogo.docx)Pavlo_zagrebelniy_duma_pro_nevmirushogo.docx
Скачать этот файл (Pavlo_zagrebelniy_duma_pro_nevmirushogo.fb2)Pavlo_zagrebelniy_duma_pro_nevmirushogo.fb2